Закінчив читати переклад українською мовою "Rise of the Robots: Technology and the Threat of a Jobless Future", куплений нещодавно в поїздці до Львова.
Оригінал опублікований 2015 році, а видавництво "Наш Формат" опублікувало книгу в 2016 році.
Не те, щоб я був фанатом такого жанру, але за останні роки якість українського книговидавництва покращилася.
Тому в рамках підтримки української культури і збільшеного останнім часом бажання читати українською я деколи купую сам, або прошу купити певну книгу в Україні і привезти мені.
Читаю я багатьма мовами, книги люблю.
Конкретно свій екземпляр я купив в львівській книгарні наукового товариства Шевченка після того, як дарма з'їздив на Сихів, щоб подати заяву на закриття своєї діяльності як фізична-особа-підприємець.
Був в афекті, хотів переключити увагу з бентежної переоцінки планів на найближче майбутнє на щось більш цікавіше.
Саме цей переклад має недоліки - здається, він не до кінця вичитаний, бо деколи (але не одноразово) впадала в око неузгодженість однини або множини у реченні, або родів (чоловічого роду для прикметників, і жіночого роду для іменників).
Загалом, коли побачив у фейсбуці вислів "машинний переклад + непозбувна бентега", то згадав саме про цю книгу.
Крім того, в перекладі є примітки, які мене засмутили.
Наприклад, або перекладач не знав, або він просто "недогуглив", що Area51 - це не тільки комп'ютерна гра (як вказано), а ще й "таємний" проект\об'єкт уряду США, де буцімто знаходяться інопланетні прибульці.
Сама книга написана американцем і для американців, і поширює американський досвід на всю планету, що деколи виглядає недоречно. Наприклад, взяти тему аутсорсинга - він "страшний" лише для вже розвинутих країн, а для інших, які "доганяють", або розвиваються - це скоріше нові ринки і розвиток економіки.
Перший розділ мені сподобався - не знав, що ще Мартін Лютер Кінг говорив про заміну людей машинами як небезпеку для суспільства.
Але далі, після декількох доволі одноманітних і на одному шаблоні "всі-робОти-заберуть-рОботи-або-їх-заберуть-на-аутсорс" написаних розділів, я не витримав, і зазирнув в кінець.
Тобто, припустимо, автор правий (в чому в мене є певні сумніви), то що він радить робити із тим, що рОботи стануть на стільки розумнішими, надійнішими, що зможуть замінити людей?
Загалом, відповідь автора доволі проста - вводити загальний базовий дохід, щоб люди мали і далі гроші, які б вони витрачали на ринку.
Чесно кажучи, пропозиція така собі, особливо враховуючи, що тоді ця книга стосується лише декількох сотень громадян США, які дійсно можуть здійснити такий гігантський проект.
А решті людей книга знадобиться лише для того, щоб депресивно і нервово провести час, а далі штормувати людей, які приймають такого масштабу рішення, щоб воно здійснилося.
Крім того, автор скоріше вбиває надію людей на перекваліфікацію, бо шлях освіти і отримання нової професії з його точки зору це тупік, бо не для всіх знайдеться місце, і робочі місця тільки зникають, або залишаються сталої кількості на фоні збільшення працездатного населення.
Окремо відзначу розділ про історію онлайнової освіти.
Згадуються edX, Udacity, Khan Academy.
Він невеликий, всього 20 сторінок, але це по суті перевірка життям ідей, викладених у книзі - про те, як прийдуть переможці, або невелика група і заберуть роботу в мільйонів людей.
Суть в тому, що не все так просто, як хотілося.
Може здатися, що багатьом хотілося би отримувати якісну освіту на рівні найвідоміших університетів світу, але насправді і з тією освітою, і найкращими викладачами, і мотивацією студентів, і з вузами, виникає купа неочікуваних проблем - наприклад, бізнес-модель, або верифікація того, що саме підписаний на курс пройшов всі завдання і достойний сертифікату про завершення і також питання чому люди повинні платити (і чому так багато) за не-онлайнову освіту.
Ще додам смішну постановку питання, коли розробники і власники системи медицинських порад не рвуться нести відповідальність за результати порад системи.
Точність і якість діагнозів може перевищувати 90%, але хто буде платити і нести відповідальність за помилки, які можливо будуть варті людині життя?
Такі історії, на мою думку, могли навести автора на думку, що роботи все ж таки не зможуть замінити всі сучасні системи, не становлять такої гігантської проблеми, як він розписує.
Але, здається, автору це було не цікаво, і він освітив їх лише для повноти картини.
Загалом, трохи розчарувався, що оплатив витрату паперу на таку книгу.
Думаю, буду купувати електронні видання в тому самому видавництві "Наш формат".
Хоч вони і виходять пізніше, але коштують дешевше, і будуть завжди "під рукою".
Sunday, March 5, 2017
Thursday, February 9, 2017
Люблін
Майже рік тому, ще до весняного потепління, зробили сімейну поїздку на вихідні в Люблін.
Могли ще трохи почекати (хоча б кращої погоди), але сімейний побут і кругооберт життя трохи затягнув і почав навівати нудьгу, тому особливо не задумувалися ні над часом, ні над планом.
Ідея була розвіятися в іншій обстановці, і при цьому не задумуватися над тим що приготувати на сімейні сніданки\обіди\вечері, нагулятися.
Останнім часом Краків як місце проживання своїм смогом і якістю води викликає все більше сумнівів для розрахунку залишитися в ньому на постійно - купити квартиру, чи дім.
Захотілося порівняти з тим, чого ще не бачили.
Бачили до того Гданськ і Варшаву, а я ще - Вроцлав. До всіх міст є претензії: Варшава завелика, Вроцлав якийсь бруднуватий, в Гданську вітряно і доволі грубуваті люди (можливо, тільки в регіонах).
В Любліні мало роботи для програмістів. Регіон, судячи з останніх даних, один із найбідніших в Польщі (половина працюючих людей отримують менше 3 000 злотих проти 4 000 для Малопольщі - а в Кракові по ідеї ще більше, не кажучи вже про Варшаву).
Це мав бути такий собі погляд на звичайну Польщу - щоб не надто перебирати, сидячи у Кракові.
Дружина моя вже була неодноразово в цьому місті по роботі, я ж тільки чув його назву (з курсу історії про Польсько-Литовську унію), і навіть не знав, що розташовано воно доволі близько до українського кордону (особливо відносно Кракова).
Оскільки машини у нас немає, то вибір транспорту полягав між автобусом і поїздом.
Чесно кажучи, особливого вибору не було: автобус наш неспокійний син довго не терпить.
Прямі поїзди з Кракова до Любліна ходять або рано-вранці, або ввечері.
Зупинилися на варіанті з виїздом ввечері у п'ятницю, і поверненням назад в неділю.
Поселилися в готелі, на сніданках в якому чули рідну українську мову. Українців, я так зрозумів, там багато. Є навіть написи українською мовою, і пам'ятники.
Загалом очікувань особливих у мене не було - просто провітритися.
Тому ми просто гуляли по центру, заходили в кафе-ресторани, коли стомлювалися або хотіли їсти. Тим більше, що ціни по відношенню до краківських на третину або четверть менші. Обід на двох дорослих з дитиною в ірланському пабі в самісінькому центрі обійшовся трохи більше 100 злотих.
А з одного кафе наш син вперто не хотів виходити, бо йому сподобалися іграшки в ньому.
Поїздки від вокзалу до готеля, і кудись під спальний район (в пошуках місцевого офіса Датаарт) на таксі викликав враження, що окрім центра дивитися туристові в місті ні на що.
Декілька разів бачили маленькі торгові центри із купою вивісок і реклам, які нагадали старі радянські. Це трохи здивувало - в Кракові від такого я уже відвик.
В принципі, якість будинків (ззовні) особливих нарікань не викликала.
Спокійно можу себе уявити жителем Любліна, і думаю, що квартиру ми б там змогли б купити раніше.
Але що далі? Зійшлися на тому, що після того, як побували б у всіх закладах центра, то прийшлося би їздити і інші міста, або навіть країни.
Крім того, я зрозумів, що переніс автоматично враження від Кракова і Варшави на всю Польшу в питанні устрою - ремонту доріг, громадського транспорта і пам'яток.
Люблін теж має свою довгу і цікаву історію, там бувають туристи, але грошей у нього менше, ніж у Кракова або тим більше Варшави.
Тому, наприклад, в центрі деякі старі будівлі просто не засклені, а прикриті штучними гардинами, що справляє гнітюче враження.
Автобуси і тролейбуси їздять, квитки, здається, дешевші краківських, сервіс Jakdojade чітко допомагав з маршрутами і розкладом.
Але помітний був нижчий рівень якості та сервісу міста з пережитками минулої влади.
Взагалі кажучи, було досить корисно побачити іншу Польщу, не в Кракові або Варшаві з акуратним і новим транспортом. А більш реальну, коли грошей від туристів або євросоюза не так багато, відповідно зарплати менші, інфраструктура трохи зужита.
Трохи тверезить.
Цікавим для нас був лише центр.
Хоча, на жаль, якось так склалося, що на вежу самого Ліюблінського замку ми не вийшли, хоч і зайшли в сам замок. Сумно, але замок кожна влада використовувала як в'язницю і катівню - і фашисти, і радянські, і польські комуністи.
Мене особисто найбільше вразили дві речі: пам'ятник Пілсудському і меморіальні дошки в костелі домініканців.
Не те, щоб я був вражений ним як мистецьким твором, - тим більше, що в таких питаннях в мене ні досвіду, ні освіти, ні смаку.
Але от написи: з лівого боку - „KAZDY OBYWATEL POWINIEN
UCZCIWIE DLA KRAJU PRACOWAC
Z SAMEGO POCZUCIA OBOWIAZKU
NIE OGLADAJAC SIE
NA PRZYILEJE I NAGRODY”
і з правого боку - „KTO NIE SZANUJE I NIE CENI
SWEJ PRZESZLOSCI
NIE JEST GODZIEN
SZACUNKU TERAZNIEJSZOSCI
ANI PRAWA DO PRZYSZLOSCI”
У вільному перекладі - "Кожний громадянин повинний шанобливо для краю працювати з самого почуття обов'язку без огляду на привілеї і нагороди" і "Хто не шанує і не цінує свого минулого, той не достойний поваги теперішнього і права на майбутнє".
І місце розташування "правильне" - центральна площа, в прямій видимості скромний пам'ятний знак про Любліньску унію:
Враження в мене залишилися приємні, але я не знаю для чого б я хотів туди повернутися ще раз.
І більше, ніж два дні, такому звичайному туристу як я, робити там нІчого.
Могли ще трохи почекати (хоча б кращої погоди), але сімейний побут і кругооберт життя трохи затягнув і почав навівати нудьгу, тому особливо не задумувалися ні над часом, ні над планом.
Ідея була розвіятися в іншій обстановці, і при цьому не задумуватися над тим що приготувати на сімейні сніданки\обіди\вечері, нагулятися.
Останнім часом Краків як місце проживання своїм смогом і якістю води викликає все більше сумнівів для розрахунку залишитися в ньому на постійно - купити квартиру, чи дім.
Захотілося порівняти з тим, чого ще не бачили.
Бачили до того Гданськ і Варшаву, а я ще - Вроцлав. До всіх міст є претензії: Варшава завелика, Вроцлав якийсь бруднуватий, в Гданську вітряно і доволі грубуваті люди (можливо, тільки в регіонах).
В Любліні мало роботи для програмістів. Регіон, судячи з останніх даних, один із найбідніших в Польщі (половина працюючих людей отримують менше 3 000 злотих проти 4 000 для Малопольщі - а в Кракові по ідеї ще більше, не кажучи вже про Варшаву).
Це мав бути такий собі погляд на звичайну Польщу - щоб не надто перебирати, сидячи у Кракові.
Дружина моя вже була неодноразово в цьому місті по роботі, я ж тільки чув його назву (з курсу історії про Польсько-Литовську унію), і навіть не знав, що розташовано воно доволі близько до українського кордону (особливо відносно Кракова).
Оскільки машини у нас немає, то вибір транспорту полягав між автобусом і поїздом.
Чесно кажучи, особливого вибору не було: автобус наш неспокійний син довго не терпить.
Прямі поїзди з Кракова до Любліна ходять або рано-вранці, або ввечері.
Зупинилися на варіанті з виїздом ввечері у п'ятницю, і поверненням назад в неділю.
 |
| Вид на Люблінський замок з боку центра |
 |
| Пам'ятний знак про Голодомор 1932-33, написи українською і польскою |
Тому ми просто гуляли по центру, заходили в кафе-ресторани, коли стомлювалися або хотіли їсти. Тим більше, що ціни по відношенню до краківських на третину або четверть менші. Обід на двох дорослих з дитиною в ірланському пабі в самісінькому центрі обійшовся трохи більше 100 злотих.
А з одного кафе наш син вперто не хотів виходити, бо йому сподобалися іграшки в ньому.
Поїздки від вокзалу до готеля, і кудись під спальний район (в пошуках місцевого офіса Датаарт) на таксі викликав враження, що окрім центра дивитися туристові в місті ні на що.
Декілька разів бачили маленькі торгові центри із купою вивісок і реклам, які нагадали старі радянські. Це трохи здивувало - в Кракові від такого я уже відвик.
В принципі, якість будинків (ззовні) особливих нарікань не викликала.
Спокійно можу себе уявити жителем Любліна, і думаю, що квартиру ми б там змогли б купити раніше.
Але що далі? Зійшлися на тому, що після того, як побували б у всіх закладах центра, то прийшлося би їздити і інші міста, або навіть країни.
Крім того, я зрозумів, що переніс автоматично враження від Кракова і Варшави на всю Польшу в питанні устрою - ремонту доріг, громадського транспорта і пам'яток.
Люблін теж має свою довгу і цікаву історію, там бувають туристи, але грошей у нього менше, ніж у Кракова або тим більше Варшави.
Тому, наприклад, в центрі деякі старі будівлі просто не засклені, а прикриті штучними гардинами, що справляє гнітюче враження.
 |
| Фотообої як вікна перед руїнами |
Але помітний був нижчий рівень якості та сервісу міста з пережитками минулої влади.
Взагалі кажучи, було досить корисно побачити іншу Польщу, не в Кракові або Варшаві з акуратним і новим транспортом. А більш реальну, коли грошей від туристів або євросоюза не так багато, відповідно зарплати менші, інфраструктура трохи зужита.
Трохи тверезить.
Цікавим для нас був лише центр.
Хоча, на жаль, якось так склалося, що на вежу самого Ліюблінського замку ми не вийшли, хоч і зайшли в сам замок. Сумно, але замок кожна влада використовувала як в'язницю і катівню - і фашисти, і радянські, і польські комуністи.
Мене особисто найбільше вразили дві речі: пам'ятник Пілсудському і меморіальні дошки в костелі домініканців.
 |
| Одразу видно - вождь народу |
Але от написи: з лівого боку - „KAZDY OBYWATEL POWINIEN
UCZCIWIE DLA KRAJU PRACOWAC
Z SAMEGO POCZUCIA OBOWIAZKU
NIE OGLADAJAC SIE
NA PRZYILEJE I NAGRODY”
і з правого боку - „KTO NIE SZANUJE I NIE CENI
SWEJ PRZESZLOSCI
NIE JEST GODZIEN
SZACUNKU TERAZNIEJSZOSCI
ANI PRAWA DO PRZYSZLOSCI”
У вільному перекладі - "Кожний громадянин повинний шанобливо для краю працювати з самого почуття обов'язку без огляду на привілеї і нагороди" і "Хто не шанує і не цінує свого минулого, той не достойний поваги теперішнього і права на майбутнє".
І місце розташування "правильне" - центральна площа, в прямій видимості скромний пам'ятний знак про Любліньску унію:
 |
| Підійти ближче було незручно |
Домініканський храм затиснутий оточуючими будівлями, потребує ремонту.
Всередині доволі звичайний костьол, але пару речей кинулися в очі - картина про козаків
Всередині доволі звичайний костьол, але пару речей кинулися в очі - картина про козаків
 |
| Внизу текст про 1629 рік, і як церковними ходами викликали комету, яка налякала козаків Хмельницького і ті відступили від міста |
і проста дошка від батьків замордованих гімназистів за боротьбу за незалежність Польщі, яку рука не піднялася сфотографувати.
Загалом, Люблін певною мірою сподобався, і я не шкодую за потраченим часом.Враження в мене залишилися приємні, але я не знаю для чого б я хотів туди повернутися ще раз.
І більше, ніж два дні, такому звичайному туристу як я, робити там нІчого.
Subscribe to:
Posts (Atom)