Подорож по книгам - "Genialni. Lwowska szkoła matematyczna"

Мовне питання

Все почалося з того, що по приїзді в Польщу в рамках вивчення польсокї мови (аудіювання) я став слухати Радіо Краків.

Якось так сталося, що за стилем ведучих і музики воно мені прийшлося найближче.
Там окрім новин по дорозі на роботу я декілька разів почув рекламу книги про Львівську математичну школу - "Genialni. Lwowska szkoła matematyczna".
Я наважився не одразу, але все-таки книгу купив - з тим же наміром продовжити вивчення польської (але вже для навику читання).
Книжки в Польщі, в цілому дорожчі, аніж в Україні. Конкретно цю я купив за більше 30 злотих (щоб прикинути ціну в гривнях я завжди множу на 7, і округляю в більшу строну).
Ця книга про мій рідний Львів, що відіграло свою роль, а про існування такої школи я взагалі тоді не знав.
Читати з моїм тодішнім навиком польської було важко, тому для полегшення я став вписувати переклади підкреслених слів в саму книгу. Спочатку така поведінка викликала внутрішній спротив - це ж я особисто і з наміром псував книгу. Але після самовиправдального процесу - це особисто моя річ, яку перечитувати навряд чи хто буде (був неправий, нещодавно соромився, але позичив комусь читати), окрім, можливо, мене - я почав отримувати задоволення від процесу, і став також підкреслювати цікаві місця, і записувати думки під час читання.
Книжку читав декілька місяців, і тепер мені приємно гортати її у теперішньому стані - виглядає, ніби я долучився до процесу створення дивним чином.
Сама по собі вона дуже цікава, і варта окремого великого запису, оскільки охоплює не тільки оголошену тему, а й життєпис найважливіших людей школи (Стейнхауз, Банах, Мазур, Улам і інші) та події свідками яких вони стали. По часу це від кінця 19-ого до десь останньої четверті 20-ого століття. Основана на багатьох інших книгах, зокрема спогадах згаданих людей.

Відправною точкою моїх пошуків і роздумів стала згадка про сутички між українськими і польськими студентами в Львові в боротьбі за вирішення питання про україномовне викладання. Точно дати не вказано, але це приблизно 1905 рік (це ще бабця Австрія навколо).
Що мене вразило - автор згадує, як ще доволі недавно від тих подій в подібній боротьбі знаходилися самі поляки, але вже по відношенню до німецької мови. Засновник львівської школи (Стейнхауз, єврей) під час свого навчання в Гьотінгені згадував, як польським студентам було заборонено утворювати офіційні спілки, і вони на громадських засадах періодично збиралися, тримали зібрану на власні кошти польськомовну бібліотеку, яка кочувала щодва тижні між учасниками.
Мене вразила несправедливість такої "мовної" поведінки - забороняти іншим в праві на те, за що боролися для себе, і я почав задумуватися над її причинами.
Частиною проблеми була постановка питання, відповідь на яке я хочу знайти.
Я почав від "чому" люди саме так себе вели?

Пам"ятаю, як під час перегляду серіала "Silicon Valley" я дивувався показаному рівню конкуренції між навіть учасниками однієї команди, вже не кажучи про рівень нервової напруги засновника компанії (якого буквально нудило у найважливіші моменти).
Невже боротьба націй між собою за місце під сонцем в ті часи була схожа на конкуренцію між людьми-особами?
Чи можна думати про нації як єдиний організм із власними цілями, ідеями і уявленнями про світ?

Я підозрював, що світогляд людей в той час і зараз відрізнявся. Тому я почав шукати книги про кінець 19-ого століття - коли ті погляди повинні були по ідеї зароджуватися, а ще краще початок того ж століття - коли відбувалося бурхливе формування саме націй.

Аврук

Бойовий крик роду Селектридів, який одночасно становить вишукану пастку для перекладачів Cтаніслава Лема, залишену на самому початку "Bajek robotów" в оповіданню "Jak Erg Samowzbudnik bladawca pokonał".  Пастку цю ховає з першого погляду невинне речення: "Dosyć, że Triody znikł, ledwo 'Awruk!' krzyknąć zdołał, słowo ulubione, zawołanie bitewne rodu". Що значить це слово прочитане з кінця, не потрібно пояснювати жодному дорослому полякові, це точно улюблений бойовий крик. Серед всіх перекладачів Лема один тільки американець Michael Kandel зміг справитися з рівнем завдання, і переклав його англійською як tickuf! Решта ж видається не знайшла в ньому жодного прихованого значення і або залишила "awruk" без перекладу, або, ще гірше, видумала власні дивні варіанти.

Першою дорогою пішла, між іншим, перекладачка на російську, Ariadna Gromowa - що ще не є поганим рішенням, оскільки хоч в Росії "awruk" не користується аж такою великою популярністю, як, наприклад, "т'амюовтбой", то повинний бути зрозумілий. Другу дорогу обрала перекладачка на угорський Beatrix Muranyi - хоч для угорців "awruk" також є зрозумілий, і помістила в тому місці "Bit-Bit Hurra!"

"Awruk" не зрозуміли перекладачі на іспанську (Meliton Bustamante), німецьку (Cezary Rymanowicz) і французську (Halina Sadowska). Це дивує, враховуючи прізвища двох останніх.
Іспанською  "awruk" залишився без зміни, німецькою зроблено з нього пруський на звук Awruck!, французською ж взагалі позбавлений смислу окрик Fouchtra!

Вільний переклад уривку з книги "Co to za sepulki?" (автор Wojciech Orliński) ISBN 9788324007981
P.S. Відповіді що таке "сепульки" ця міні-енциклопедії про Станіслава Лема не дає, використовуючи той самий приклад циклічних посилань між сепульками, сепулкаріями і сепулянням  

З'їздив до Варшави. Зрозумів що Сапковський таки троль

От що значить бути поза контекстом: не знати легенд/міфів країни в якій живеш.
Поляки мали можливість в школі вивчити легенди заснування власних міст - Кракова (отруєння Краком дракона) або Варшави, а мені треба шукати.
Тому тільки під час поїздки я взнав, що Варшава по одній з легенд заснована парою людини Вара і русалки з Вісли Сави.
Та русалка на гербі Варшави навіть.
Здавалося б, при чому тут Сапковський і його відьмак?

Продовжучи тему Перша прочитана польською мовою книжка:
1. Одне із оповідань другого тома розповідає про пригоди Геральта і його друга-барда на морському узбережжі.
Назву оповідання я би переклав як "Трохи самопожертви".
Одні з важливих героїв то місцевий князьок і русалка, щоправда з іншими іменами, ніж у Варшавській легенді.
Я все чекав як же старий Сапковський протролить, але якось видно рука в нього не піднялася, вирішив використати більше в сюжет їх, і все закінчилося як і в легендах/казках.

2. З іменем барда теж трохи прояснення.
Я зайшов в гугловий переклад, і виявилося, що квітка, яка польською називається jaskier українською то жовтець, а російською таки лютік.
Тому не дивно, що барда в російському перекладі зробили Лютіком.

З цього приводу згадалися вірші з книжок Носова про коротишів:
"Я поет,
Завусь я Цвєтік,
Ат міня вам всєм прівєтік".

Який вірш міг скласти поет Жовтець?
"Я поет,
Завусь Жовтець,
І тепер вам всім п...ць"?

Або тим більше Яськєр?
"Я поет,
Завусь Яськєр,
Покажу я всім вам ..."?

Так що правильно зробив перекладач, що перейменував дослівно:
"Я поет,
Завусь я Лютік,
Ат міня вам всєм салютік!"

Мартін Форд "Пришестя роботів. Техніка і загроза майбутнього безробіття"

Закінчив читати переклад українською мовою "Rise of the Robots: Technology and the Threat of a Jobless Future", куплений нещодавно в поїздці до Львова.
Оригінал опублікований  2015 році, а видавництво "Наш Формат" опублікувало книгу в 2016 році.
Не те, щоб я був фанатом такого жанру, але за останні роки якість українського книговидавництва покращилася.
Тому в рамках підтримки української культури і збільшеного останнім часом бажання читати українською я деколи купую сам, або прошу купити певну книгу в Україні і привезти мені.
Читаю я багатьма мовами, книги люблю.
Конкретно свій екземпляр я купив в львівській книгарні наукового товариства Шевченка після того, як дарма з'їздив на Сихів, щоб подати заяву на закриття своєї діяльності як фізична-особа-підприємець.
Був в афекті, хотів переключити увагу з бентежної переоцінки планів на найближче майбутнє на щось більш цікавіше.

Саме цей переклад має недоліки - здається, він не до кінця вичитаний, бо деколи (але не одноразово) впадала в око неузгодженість однини або множини у реченні, або родів (чоловічого роду для прикметників, і жіночого роду для іменників).
Загалом, коли побачив у фейсбуці вислів "машинний переклад + непозбувна бентега", то згадав саме про цю книгу.

Крім того, в перекладі є примітки, які мене засмутили.
Наприклад, або перекладач не знав, або він просто "недогуглив", що Area51 - це не тільки комп'ютерна гра (як вказано), а ще й "таємний" проект\об'єкт уряду США, де буцімто знаходяться інопланетні прибульці.

Сама книга написана американцем і для американців, і поширює американський досвід на всю планету, що деколи виглядає недоречно. Наприклад, взяти тему аутсорсинга - він "страшний" лише для вже розвинутих країн, а для інших, які "доганяють", або розвиваються - це скоріше нові ринки і розвиток економіки.

Перший розділ мені сподобався - не знав, що ще Мартін Лютер Кінг говорив про заміну людей машинами як небезпеку для суспільства.
Але далі, після декількох доволі одноманітних і на одному шаблоні "всі-робОти-заберуть-рОботи-або-їх-заберуть-на-аутсорс" написаних розділів, я не витримав, і зазирнув в кінець.
Тобто, припустимо, автор правий (в чому в мене є певні сумніви), то що він радить робити із тим, що рОботи стануть на стільки розумнішими, надійнішими, що зможуть замінити людей?
Загалом, відповідь автора доволі проста - вводити загальний базовий дохід, щоб люди мали і далі гроші, які б вони витрачали на ринку.
Чесно кажучи, пропозиція така собі, особливо враховуючи, що тоді ця книга стосується лише декількох сотень громадян США, які дійсно можуть здійснити такий гігантський проект.
А решті людей книга знадобиться лише для того, щоб депресивно і нервово провести час, а далі штормувати людей, які приймають такого масштабу рішення, щоб воно здійснилося.
Крім того, автор скоріше вбиває надію людей на перекваліфікацію, бо шлях освіти і отримання нової професії з його точки зору це тупік, бо не для всіх знайдеться місце, і робочі місця тільки зникають, або залишаються сталої кількості на фоні збільшення працездатного населення.

Окремо відзначу розділ про історію онлайнової освіти.
Згадуються edX, Udacity, Khan Academy.
Він невеликий, всього 20 сторінок, але це по суті перевірка життям ідей, викладених у книзі - про те, як прийдуть переможці, або невелика група і заберуть роботу в мільйонів людей.
Суть в тому, що не все так просто, як хотілося.
Може здатися, що багатьом хотілося би отримувати якісну освіту на рівні найвідоміших університетів світу, але насправді і з тією освітою, і найкращими викладачами, і мотивацією студентів, і з вузами, виникає купа неочікуваних проблем - наприклад, бізнес-модель, або верифікація того, що саме підписаний на курс пройшов всі завдання і достойний сертифікату про завершення і також питання чому люди повинні платити (і чому так багато) за не-онлайнову освіту.
Ще додам смішну постановку питання, коли розробники і власники системи медицинських порад не рвуться нести відповідальність за результати порад системи.
Точність і якість діагнозів може перевищувати 90%, але хто буде платити і нести відповідальність за помилки, які можливо будуть варті людині життя?
Такі історії, на мою думку, могли навести автора на думку, що роботи все ж таки не зможуть замінити всі сучасні системи, не становлять такої гігантської проблеми, як він розписує.
Але, здається, автору це було не цікаво, і він освітив їх лише для повноти картини.

Загалом, трохи розчарувався, що оплатив витрату паперу на таку книгу.
Думаю, буду купувати електронні видання в тому самому видавництві "Наш формат".
Хоч вони і виходять пізніше, але коштують дешевше, і будуть завжди "під рукою".

"Dzienniki japońskie. Zapiski z roku Królika i roku Konia" od Piotr Milewski

Читаю книгу польскою мовою.
Другу за рахунком - польськомовних не так багато в мене, можу доволі легко порахувати.

Це літературно оброблений щоденник польского журналіста, який поїхав подорожувати по Японії.
При чому грошей у нього на руках було тижня на два за мірками витрат звичайної японської сім'ї - так десь 500 доларів США.
Пробув він там мало не рік, пожив у Токіо,побував в багатьох місцях - часто їздив автостопом, ночував на лавках (мав спальник).
Також йому доволі допомагали місцеві люди, частину яких він знав ще до поїздки.
Цікавий досвід, хоча я би на таке, напевно, не наважився.

Трохи пізніше я випадково взнав, що автор довго вчив японську перед поїздкою.
Це тимчасово зменшило захоплення книгою, я її навіть кидав читати.
Ну, я би так не зміг поїхати навіть по Україні чи Білорусії.
Так що повернувся до книги.

Деякими цитами хочеться ділитися - настільки несподівано і цікаво.

От, наприклад, японці і США:

"Учні [школи англійської мови] зазвичай небагато знали про Польщу і Європу, чарувала їх скоріше Америка.
- Ах... - задумувалися в голос. - Дуже хотіли б туди поїхати. Нью Йорк, Бостон, Лос Анжелес. Простір. Свобода...
- Простір і свобода - повторював я.
- Так! - вскрикували. - Простір! Свобода!
- Але разом з ними ідуть відповідальність за себе самого, конкуренція і індивідуалізм - намагався я пояснити їм те, що відчув кілька років до того, в подорожі між східним і західним узбережжям. Враження однак моє було таке, що не зовсім розуміють що я маю на увазі. Важко конкурувати з міфами і уявленнями, особливо коли їх носії мають надцять років, а свідогляд їм формують засоби масової інформації. Лише власний досвід може його змінити."

Щось на зразок передвзятості, що доволі часто неусвідомлено можна зустріти в Україні. Я теж мав досвід знаходити розбіжності між дійсністю і моїми про неї уявленнями.

Це перша книга, на якій я почав писати сам - підкреслював цитати, писав коментарі.
Відчував при цьому сором.
Але сама по собі книга не дуже цінна, гроші я за неї заплатив (десь в районі 30-35 злотих).
Навряд чи хтось її окрім мене буде читати.
Такий собі пережиток радянського "дефіцитного" досвіду під час формування особистості.

У автора є повний тезка - ім'я теж збігається, який теж пожив в Америці, теж має написані книги.
А ще у того ж автора (не однофамільця) є книга про подорож по Транссибірській залізно-дорожній магістралі: "Transsyberyjska. Drogą żelazną przez Rosję i dalej" - колись і цю книгу прочитаю.

Перша прочитана польською мовою книжка

Зрозуміло, що це книжка Анджея Сапковського із відомої серії про відьмака.
Так получилося, що це друга книга - "Miecz przeznaczenia".
Не особливо допомогли ні те, що читав російський переклад - два рази повністю всю серію, ні словники в інтернеті - які, на жаль, для польскої не завжди допоміжні в плані кількості відомих  їм слів.
Завдяки тому, що читав повільно і уважно, помітив наступні речі:

1. Сапковський той ще троляка - походя пройшовся танком по сюжетам казок - "Снігова королева", "Гуси-лебеді" і "Русалочка". Більш того, дісталося і краківській легенді про дракона. Просто я ту легенду взнав доволі нещодавно. А під час читання однієї з новел стрілила думка... Момент із напиханням отруєним вмістом шкіри корови, щоб згодувати потворі дійсно доволі натягнутий. Згадую собі, що сам Сапковський з Лодзя...
2. Польська мова книги доволі вульгарна. Рицарі, чародійки і дварфи (краснолюди, якщо дослівно) і в принципі всі герої особливо не переймаються добором слів. Гімно називають гімном, про нього ж часто згадують в лайці. Російський переклад якийсь зм'якшений у цьому відношенні.
3. Другорядний герой - бард, який доволі часто трапляється на сторінках книг саги, має ім'я Jaskier, яке важко співвіднести із Лютик в російському перекладі. Я взагалі тривалий час не розумів що це за герой такий, якого я не пам'ятаю...