Sunday, March 5, 2017

Мартін Форд "Пришестя роботів. Техніка і загроза майбутнього безробіття"

Закінчив читати переклад українською мовою "Rise of the Robots: Technology and the Threat of a Jobless Future", куплений нещодавно в поїздці до Львова.
Оригінал опублікований  2015 році, а видавництво "Наш Формат" опублікувало книгу в 2016 році.
Не те, щоб я був фанатом такого жанру, але за останні роки якість українського книговидавництва покращилася.
Тому в рамках підтримки української культури і збільшеного останнім часом бажання читати українською я деколи купую сам, або прошу купити певну книгу в Україні і привезти мені.
Читаю я багатьма мовами, книги люблю.
Конкретно свій екземпляр я купив в львівській книгарні наукового товариства Шевченка після того, як дарма з'їздив на Сихів, щоб подати заяву на закриття своєї діяльності як фізична-особа-підприємець.
Був в афекті, хотів переключити увагу з бентежної переоцінки планів на найближче майбутнє на щось більш цікавіше.

Саме цей переклад має недоліки - здається, він не до кінця вичитаний, бо деколи (але не одноразово) впадала в око неузгодженість однини або множини у реченні, або родів (чоловічого роду для прикметників, і жіночого роду для іменників).
Загалом, коли побачив у фейсбуці вислів "машинний переклад + непозбувна бентега", то згадав саме про цю книгу.

Крім того, в перекладі є примітки, які мене засмутили.
Наприклад, або перекладач не знав, або він просто "недогуглив", що Area51 - це не тільки комп'ютерна гра (як вказано), а ще й "таємний" проект\об'єкт уряду США, де буцімто знаходяться інопланетні прибульці.

Сама книга написана американцем і для американців, і поширює американський досвід на всю планету, що деколи виглядає недоречно. Наприклад, взяти тему аутсорсинга - він "страшний" лише для вже розвинутих країн, а для інших, які "доганяють", або розвиваються - це скоріше нові ринки і розвиток економіки.

Перший розділ мені сподобався - не знав, що ще Мартін Лютер Кінг говорив про заміну людей машинами як небезпеку для суспільства.
Але далі, після декількох доволі одноманітних і на одному шаблоні "всі-робОти-заберуть-рОботи-або-їх-заберуть-на-аутсорс" написаних розділів, я не витримав, і зазирнув в кінець.
Тобто, припустимо, автор правий (в чому в мене є певні сумніви), то що він радить робити із тим, що рОботи стануть на стільки розумнішими, надійнішими, що зможуть замінити людей?
Загалом, відповідь автора доволі проста - вводити загальний базовий дохід, щоб люди мали і далі гроші, які б вони витрачали на ринку.
Чесно кажучи, пропозиція така собі, особливо враховуючи, що тоді ця книга стосується лише декількох сотень громадян США, які дійсно можуть здійснити такий гігантський проект.
А решті людей книга знадобиться лише для того, щоб депресивно і нервово провести час, а далі штормувати людей, які приймають такого масштабу рішення, щоб воно здійснилося.
Крім того, автор скоріше вбиває надію людей на перекваліфікацію, бо шлях освіти і отримання нової професії з його точки зору це тупік, бо не для всіх знайдеться місце, і робочі місця тільки зникають, або залишаються сталої кількості на фоні збільшення працездатного населення.

Окремо відзначу розділ про історію онлайнової освіти.
Згадуються edX, Udacity, Khan Academy.
Він невеликий, всього 20 сторінок, але це по суті перевірка життям ідей, викладених у книзі - про те, як прийдуть переможці, або невелика група і заберуть роботу в мільйонів людей.
Суть в тому, що не все так просто, як хотілося.
Може здатися, що багатьом хотілося би отримувати якісну освіту на рівні найвідоміших університетів світу, але насправді і з тією освітою, і найкращими викладачами, і мотивацією студентів, і з вузами, виникає купа неочікуваних проблем - наприклад, бізнес-модель, або верифікація того, що саме підписаний на курс пройшов всі завдання і достойний сертифікату про завершення і також питання чому люди повинні платити (і чому так багато) за не-онлайнову освіту.
Ще додам смішну постановку питання, коли розробники і власники системи медицинських порад не рвуться нести відповідальність за результати порад системи.
Точність і якість діагнозів може перевищувати 90%, але хто буде платити і нести відповідальність за помилки, які можливо будуть варті людині життя?
Такі історії, на мою думку, могли навести автора на думку, що роботи все ж таки не зможуть замінити всі сучасні системи, не становлять такої гігантської проблеми, як він розписує.
Але, здається, автору це було не цікаво, і він освітив їх лише для повноти картини.

Загалом, трохи розчарувався, що оплатив витрату паперу на таку книгу.
Думаю, буду купувати електронні видання в тому самому видавництві "Наш формат".
Хоч вони і виходять пізніше, але коштують дешевше, і будуть завжди "під рукою".

Thursday, February 9, 2017

Люблін

Майже рік тому, ще до весняного потепління, зробили сімейну поїздку на вихідні в Люблін.
Могли ще трохи почекати (хоча б кращої погоди), але сімейний побут і кругооберт життя трохи затягнув і почав навівати нудьгу, тому особливо не задумувалися ні над часом, ні над планом.
Ідея була розвіятися в іншій обстановці, і при цьому не задумуватися над тим що приготувати на сімейні сніданки\обіди\вечері, нагулятися.
Останнім часом Краків як місце проживання своїм смогом і якістю води викликає все більше сумнівів для розрахунку залишитися в ньому на постійно - купити квартиру, чи дім.
Захотілося порівняти з тим, чого ще не бачили.
Бачили до того Гданськ і Варшаву, а я ще - Вроцлав. До всіх міст є претензії: Варшава завелика, Вроцлав якийсь бруднуватий, в Гданську вітряно і доволі грубуваті люди (можливо, тільки в регіонах).
В Любліні мало роботи для програмістів. Регіон, судячи з останніх даних, один із найбідніших в Польщі (половина працюючих людей отримують менше 3 000 злотих проти 4 000 для Малопольщі - а в Кракові по ідеї ще більше, не кажучи вже про Варшаву).
Це мав бути такий собі погляд на звичайну Польщу - щоб не надто перебирати, сидячи у Кракові.

Дружина моя вже була неодноразово в цьому місті по роботі, я ж тільки чув його назву (з курсу історії про Польсько-Литовську унію), і навіть не знав, що розташовано воно доволі близько до українського кордону (особливо відносно Кракова).
Оскільки машини у нас немає, то вибір транспорту полягав між автобусом і поїздом.
Чесно кажучи, особливого вибору не було: автобус наш неспокійний син довго не терпить.
Прямі поїзди з Кракова до Любліна ходять або рано-вранці, або ввечері.
Зупинилися на варіанті з виїздом ввечері у п'ятницю, і поверненням назад в неділю.

Вид на Люблінський замок з боку центра
Поселилися в готелі, на сніданках в якому чули рідну українську мову. Українців, я так зрозумів, там багато. Є навіть написи українською мовою, і пам'ятники.

Пам'ятний знак про Голодомор 1932-33,
написи українською і польскою
Загалом очікувань особливих у мене не було - просто провітритися.
Тому ми просто гуляли по центру, заходили в кафе-ресторани, коли стомлювалися або хотіли їсти. Тим більше, що ціни по відношенню до краківських на третину або четверть менші. Обід на двох дорослих з дитиною в ірланському пабі в самісінькому центрі обійшовся трохи більше 100 злотих.
А з одного кафе наш син вперто не хотів виходити, бо йому сподобалися іграшки в ньому.

Поїздки від вокзалу до готеля, і кудись під спальний район (в пошуках місцевого офіса Датаарт) на таксі викликав враження, що окрім центра дивитися туристові в місті ні на що.
Декілька разів бачили маленькі торгові центри із купою вивісок і реклам, які нагадали старі радянські. Це трохи здивувало - в Кракові від такого я уже відвик.
В принципі, якість будинків (ззовні) особливих нарікань не викликала.
Спокійно можу себе уявити жителем Любліна, і думаю, що квартиру ми б там змогли б купити раніше.
Але що далі? Зійшлися на тому, що після того, як побували б у всіх закладах центра, то прийшлося би їздити і інші міста, або навіть країни.
Крім того, я зрозумів, що переніс автоматично враження від Кракова і Варшави на всю Польшу в питанні устрою - ремонту доріг, громадського транспорта і пам'яток.
Люблін теж має свою довгу і цікаву історію, там бувають туристи, але грошей у нього менше, ніж у Кракова або тим більше Варшави.
Тому, наприклад, в центрі деякі старі будівлі просто не засклені, а прикриті штучними гардинами, що справляє гнітюче враження.


Фотообої як вікна перед руїнами
Автобуси і тролейбуси їздять, квитки, здається, дешевші краківських, сервіс Jakdojade чітко допомагав з маршрутами і розкладом.
Але помітний був нижчий рівень якості та сервісу міста з пережитками минулої влади.

Взагалі кажучи, було досить корисно побачити іншу Польщу, не в Кракові або Варшаві з акуратним і новим транспортом. А більш реальну, коли грошей від туристів або євросоюза не так багато, відповідно зарплати менші, інфраструктура трохи зужита.
Трохи тверезить.

Цікавим для нас був лише центр.
Хоча, на жаль, якось так склалося, що на вежу самого Ліюблінського замку ми не вийшли, хоч і зайшли в сам замок. Сумно, але замок кожна влада використовувала як в'язницю і катівню - і фашисти, і радянські, і польські комуністи.

Мене особисто найбільше вразили дві речі: пам'ятник Пілсудському і меморіальні дошки в костелі домініканців.
Одразу видно - вождь народу
Не те, щоб я був вражений ним як мистецьким твором, - тим більше, що в таких питаннях в мене ні досвіду, ні освіти, ні смаку.
Але от написи: з лівого боку - „KAZDY OBYWATEL POWINIEN
UCZCIWIE DLA KRAJU PRACOWAC
Z SAMEGO POCZUCIA OBOWIAZKU
NIE OGLADAJAC SIE
NA PRZYILEJE I NAGRODY”

і з правого боку - „KTO NIE SZANUJE I NIE CENI
SWEJ PRZESZLOSCI
NIE JEST GODZIEN
SZACUNKU TERAZNIEJSZOSCI
ANI PRAWA DO PRZYSZLOSCI”

У вільному перекладі - "Кожний громадянин повинний шанобливо для краю працювати з самого почуття обов'язку без огляду на привілеї і нагороди" і "Хто не шанує і не цінує свого минулого, той не достойний поваги теперішнього і права на майбутнє".
І місце розташування "правильне" - центральна площа, в прямій видимості скромний пам'ятний знак про Любліньску унію:

Підійти ближче було незручно


Домініканський храм затиснутий оточуючими будівлями, потребує ремонту.
Всередині доволі звичайний костьол, але пару речей кинулися в очі - картина про козаків

Внизу текст про 1629 рік, і як церковними ходами викликали комету,
яка налякала козаків Хмельницького і ті відступили від міста
і проста дошка від батьків замордованих гімназистів за боротьбу за незалежність Польщі, яку рука не піднялася сфотографувати.
Загалом, Люблін певною мірою сподобався, і я не шкодую за потраченим часом.
Враження в мене залишилися приємні, але я не знаю для чого б я хотів туди повернутися ще раз.
І більше, ніж два дні, такому звичайному туристу як я, робити там нІчого.




Tuesday, March 8, 2016

Медицина в Польщі

Коли я їхав до Польщі, то розумів, що багато речей будуть відрізнятися хоча би на рівні відчуттів: щось буде не так.
Наприклад, солодощі.
Я солодкоїжка, тому часто купую цукорки, або хоча би шоколадку.
Трохи не звично, але смак солощів відрізняється від українських.
Вони не кращі і не гірші, бо про якість я не можу сказати.
Вони інші.
І за рік перебування в Польщі я вже до них звик, і українські з передач мені вже не так смакують.
Ну, але це дрібниця.
З відкритими питаннями по солодощам можна і жити, і справитися (мій колега, наприклад, отримував передачі з ящиками цукерок з України; хоча тепер цілком задовільняється "Мілкою").

Значно гірша ситуація, коли замінити, отримати передачу або потерпіти тяжко.
Я маю на увазі медицину.
Так, я знаю людей, які їздять до "своїх" лікарів додому.
Але це не завжди можливо - у випадку, наприклад, гострого болю.
Крім того - дорога, зусилля, матеріальні трати (автобусом із поверненням це 150-200 злотих, поїздом від 300 - це до Львова)...

Тому найоптимальніше, звичайно, пристосуватися до місцевих можливостей.
Тим більше, що медичне страхування (ZUS) - це обов'язкова умова отримання виду на проживання для іноземців.
Мені додатково повезло - працедавець забезпечує також приватним страхуванням, хоча і з доплатою (символічною для мене, і відносно відчутною хоча й підйомною для сімейного бюджету для дружини і сина).
І це приватне доволі придатне, оскільки дозволяє відчутно допомогти на фоні місцевої загальнодоступної медицини.

Якщо коротко, то на даному етапі, з власного досвіду, я бачу дві проблеми із медициною від NFZ - тобто тої, що для всіх:
1) косність системи із слабо мотивованим персоналом;
2) економія, обмеженість послуг і росзлабленність.

Звичайно, висновки ці можуть бути поспішні, але вони основані на "відкриттях", волею долі зроблених під час мого  річного досвіду.

Отже, сюрприз номер раз: швидка допомога тут приїде лише у питанні смертельної небезпеки.
І це не стосується випадку високої температури у дитини (39 чи 40, неважливо).
Хоча загалом до дітей тут ставляться дуже добре, це навіть на переходах видно.

Сюрприз номер два: для того, щоб скористатися з оплаченого від зарплати загального медицинського обслуговування, вас попросять надати номер вашої реєстрації PESEL, а номери ці починаючи з цього року не видаються людям на тимчасовій реєстрації в загальному порядку.
Так, за останні місяці зо три знайшовся спосіб дорослій людині отримати цей номер (моя дружина отримала), але для дітей поки такого способу немає.
Це через те, що спосіб полягає у заяві про бажання скористатися спеціальною службою ePUAP для віддаленого користування державними сервісами (реєстрація авто тощо).
Поясню чому цей номер важливий - його обов'язково спитають в поліклініці NFZ, оскільки по ньому людей перевіряють на право користуватися загальною медициною.
По ньому ж поліклініки отимують відшкодування від отримувача страхових оплат - ZUS.
Нещодавно для групи моїх колег одна з поліклінік відмовила у обслуговуванні через відмову від ZUS оплатити їх послуги.
Таким чином, складається парадоксальна ситуація, коли гроші з людей беруть (і немалі, для мене це 7-8% річного доходу судячи з листків від працедавця), а послугами вони не можуть скористатися.
Так, це не смертельно, можна спробувати перейти в іншу поліклініку, скористатися з платної...

Але я хочу наголосити, що випадки такі не одиничні, і їх би не було, якби ті номери песель або видавали, або провели інструктаж серед співробітників таким чином, щоб поява в реєстратурі людини без того номеру не викликала стан близький до здивованої паніки (зараз можна також користуватися номерами паспортів).
Тобто, вісниками змін були ми, а не державні установи, які їх зробили нещодавно.

Короткотривалим спасінням є користання послугами цілодобових чергових клінік - хоча й там треба номер песеля.
Конкретно моїй сім'ї допомагає те, що той номер я встиг зробити, і застраховані ми під моїм номером.
Але і там потрібно папір про наявність страхування - ZUS ZCNA.
По песелю його звіряють із записами "в системі", і питання з правом користуватися медицинськими послугами закривається.
Крім того, хоч ні разу нас не запитали, ми возимо із собою мої виписки з щомісячних зарплат ZUS RMUA - щоб посвідчити наявність оплат загального медицинського страхування за останній період.
Але так не зробиш, наприклад, щеплення, і поліклініки потрібні...

І це ще не все - якщо із квест із реєстратурою пройдено, залищаються проблеми, із якими знайомі самі тутешні жителі: черги до лікарів. І чим серйозніший спеціаліст, тим складніше скористатися його послугами - його розклад розплановано наперед, можливо, навіть на місяці.
Його не побачиш в цілодобових поліклініках.
Оцевидне рішення скористатися замість того з платних послуг може не завжди спрацювати - ситуація із чергами там повторюється.
Я, наприклад, до стоматолога записуюсь за два тижні наперед, і це приватна клініка, за яку я плачу сам.
По приватній страховці, хоч і потенційно безплатно, але може прозвучати пропозиція робити по одній пломбі в місяць...
З іншого боку, виявилося швидше оформити приватну страховку (дочекатися першого числа) і скористатися послугами певних лікарів приватної клініки, ніж сходити до потрібного лікаря просто "із двору".

Кажуть знайомі поляки, є хінт для проходження квесту: надзвонювати щодня в надії, що хтось відмовився від своєї черги.
А після "потряпляння в систему" вже легше - тебе лікуюють, чекати не так важко і більш передбачувано.

Загалом, коли квести пройдено, все вже не так страшно, і навіть позитивніше, ніж те, що я бачив у Львові - чистіше, професійніше, обладнання поновіше, є безплатні ліки и послуги.
Напевно, коли ми вирішимо питання номерів песель остаточно, звикнемо, мені ця система може буде здаватися зручною.
Але зараз скоріше все це доволі прикро спостерігати.