Різдво 2015 у Кракові

Час йде, і ось уже й Різдво.
Звичайно, по католицькому календарю, оскільки Польща - католицька країна.
Можна не бути католиком, але вихідні визначаються для всієї країни, і серед них багато християнських римо-католицького звичаю.
Треба бути дуже затятим непрактичним атеїстом, щоб проігнорувати і не використати запропоновані вільні дні.

Цього року календарно свята попали дуже вдало: четвер 24-ого і п'ятниця 25-ого грудня.
Рідна фірма, на відміну від попереднього року (перший день був тільки скороченим), зробила ці дні повноцінними вихідними для працівників, а ще, як і минулого року, перерахувала зарплати заздалегідь.
Не знаю, чи це зав'язано на режим роботи банків на кінець року, але святкувати при грошах набагато приємніше, ніж у їх очікуванні.

Четвер 24-ого був день святої вечері - Вігілії, як її тут називають, і пов'язаних із нею клопотів - прибирання житла і намагання встигнути наготувати на всіх гостей пісних страв.
Як сказав знайомий поляк - "бабця два дні готувала, щоб ми все за дві години з'їли".
Вечеряють родиною, це таке сімейне свято.
Саме тому на початку тижня Краків поступово пустіє від людей - "корінні" і "місцеві" їдуть до родини в провінцію і інші міста.
Цього року, як і минулого, я був запрошений на вечерю до дальніх родичів із Кракова.
Пісна їжа гостини складається із різного набору риби, грибів, тіста (привіт, вареники-пєрОгі).
Пам'ятаю, в Україні є доволі точний список на святу вечерю, який дещо відрізняється від тутешнього, але я і його не пам'ятаю точно, не те щоб точно описати польський його варіант.
Окрім двох моментів - барща (не переплутайте з українським борщем!) і карпа.

Карп - взагалі особлива риба для християнства, яка виручала віруючих під час посту.
Він обов'язково повинен бути на столі під час Вігілії.
Із часів минулої вже Польської Народної Республіки ("ПеРееЛю"), якою під довгою рукою Москви керували комуністи місцевого розливу, тягнеться цікавий "мем" - "карп у ванні".
Справа в тому, що як і у всіх соціалістичних країнах, пропозиція на товари пікового попиту (а тим більше пов'язані із релігійними обрядами) задовільнялася не повною мірою.
Тому ті ж карпи купувалися при нагоді, бо під Різдво їх купити було вже неможливо, і чекали на свій кінець у ваннах польских квартир.
Це щоб на столі блюдо було і залишалося їстівним.
Крім того, процес забою самої риби супроводжувався бурними родинними сварками, оскільки мало кому із сім'ї хотілося бруднити руки вбивством.
Ще я читав про точку зору, що карп при цій ванній епопеї жахливо мучиться - оскільки дихати йому стає чим далі, тим менше чим (ванни не пристосовані для таких сервісів).

Зараз, зрозуміло, меркантильний капіталізм із радістю задовільняє різдвяний попит на цю рибу - її навіть чистять для покупців.
"Ніяких проблем, були б гроші".

25-ого треба сходити на святкову месу в костьол, яка доречі не збільшується в рази.
На відміну від західно-українських звичаїв перетворювати святкування Різдва у багатогодинний марафон, із поздоровленнями, віршами, довгими проповідями-доріканнями "річникам" про найвищий обов'язок християнина - прийти у церкву і т.д.
Меса триває як завжди - близько 40 хвилин.
Людей зазвичай більшає, але без юрби.
Цей день - повний загально-державний вихідний, не працюють навіть Макдональдси.
Тому люди заздалегідь дуже активно закупаються їжею.
В самому центрі міста різдвяний ярмарок працював, а от його відділення поблизу галереї Краковської може запропонувати лише м'ясні страви від впертих фанатів грошових знаків. Щоправда, особливого там вибору немає - традиційні туристичні перекуски.

26-ого можна вже йти "колядувати" - співати спеціальних різдвяних пісень.
Польські мелодії, доречі, часто дуже схожі на звиклі мені українською мовою.

Тільки в неділю, 27-ого грудня, ми побачили на вулицях ще одну польську знаменитість - торговців "обваржанками", тобто спеціальними перекусками-бубликами. А ще ми змогли нарешті поїсти у ресторані.
Радіо закликає бути обережними на дорогах, бо люди активно повертаються у місто.

Звичайно, місцевий транспорт всі дні працює, за святковим розкладом.

Загалом, ідея провести Різдво у Європі - не надто блискуча, якщо ви вже тут не живете.
На туриста-мандрівника чекає багато проблем, якщо він приїде не до родичів, - починаючи від "де жити?" і "що їсти?", не кажучи вже про "чим зайнятися?".

Але як довгі вихідні, Різдво - гарне свято.

Транспорт

Коли більше року тому я вибирався зі Львова до Кракова, і переїзд мав бути оплачений майбутнім роботодавцем, то я розглядав лише два способи подорожі - автобусом чи літаком.

Чомусь тоді поїзд одразу відмітався: уява малювала нічну побудку із перестановкою вагонів на інші, європейські рейки...
Дарма - середній за ціною (разів зо два дорожчий автобуса) нічний поїзд довзоляє доволі комфортно проїхатися у Краків.

Звичайно, автобус (хоч і найдешевший) теж був відхилений - набутий досвід чекання на кордоні в чергах серед специфічного і численного контингенту дрібних контрабандистів, м'яко кажучи, не надихав.
Ціна при виборі не була найважливішою, і більш ніж десятикратне перевищення не лякало.
Більше того, оскільки з України я віз гривні, а купити спокійно валюту було важко, то це був такий собі спосіб конвертації за допомогою майбутнього роботодавця, який потім компенсував все у польській національній валюті (вийшло доволі вигідно і не напряжно).
І аж тоді виявилося, що прямих авіарейсів немає.
Великий, новий і пустий аеропорт Львова не давав можливості напряму летіти в Краків.

Я полетів через Варшаву.
Перестрахувався, і замість летіти найближчим рейсом, який був через годину після прильоту у аеропорт імені Шопена, летів наступним, через чотири години.
Дарма - я би встиг, і навіть зміг побачити, як той літак відлітає.
Навіть думав вийти прогулятися Варшавою, але глянув на чемодан, і пошкодував гроші на комірку зберігання.

Тоді я прилетів у старий термінал, і він мене, м'яко кажучи, не вразив.
Я на той час побував у сучасних і вмістких аеропортах Катовіц і Варшави, а Краківський нагадав тяжку спадщину "совка".

Декілька місяців тому відкрився новий термінал, до нього (нарешті, декілька разів переносили) пустили поїзд із центрального вокзалу (на додаток до автобусів).
Я ще там не був (кажуть все на досить високому рівні, обіцяють нові рейси), але нещодавно вирішив перевірити ситуацію із авіасполученням між Львовом і Краковом.
На жаль, нічого не змінилося.

Ось так - комусь допомога інфраструктурних фондів від Євросоюзу, а кому багаторічні обіцянки безвізового режиму.

Важко також порівнювати рівень міського транспорту того ж Кракова з тим же Львовом.
Львів, звичайно, виграє ціною проїзду і наявністю тролейбусів.
Так, Євросоюз і тут допомагає Польщі.
Ще й ціни на проїзд у Кракові в декілька разів більші. І можна закинути - от якби у Львові за проїзд платили стільки ж - от тоді би транспорт був ого-го!
Але окрім якості доріг і автобусів\трамваїв є речі, які важко буде купити за гроші.
Це структура маршрутів і рівень сервісу.
Думаю, Львову майже не можливо позбутися вічних пробок в центрі, на який зав'язано життя міста. Допомогла би можливо децентралізація міста і кільцева дорога.
Метро, на жаль, при сучасному рівні технологій і економіки у Львові не получиться вирити. В Кракові метро є в середньотермінових планах.
Сервіс - це той порядок, при якому транспорт ходить максимально за доступним для довідки всім графіком, і не перевантажений.
Оскільки це не вигідно ні автоперевізнику (зношується швидше парк машин), ні пасажирам (в тисняві нікому не комфортно, тим більше за відчутну плату проїзду).

Ще особисто для мене є важливою наявність загальноміського проїздного тривалістю від одного місяця до року.
Проїздний львівські приватні транспортні підприємці, які вчепилися у готівкову касу, не дадут ввести.
Але у Кракові я відчутно економлю, купуючи щомісяця проїзний.
Арифметика проста - він коштує 89 злотих, проїзд на роботу і повернення додому - 7,2 злотих. 13-ий робочий день (зазвичай їх 20-21) виводить мене в прибуток. А це ще я не врахував поїздок у вихідні і святкові дні.
Навіть для дружини виявилося доволі вигідно купувати проїздний, хоча вона їздить на короткі дистанції, для відвідування сином дитсадка, а це 5,6 злотих. Так, дитина може хворіти, і їздити не кожен день. Але вихідні поїздки і відвідування магазинів ніхто не відміняв. Навіть якщо мінус при тривалій хворобі і є, то невеликий.

Нещодавно мені в голову прийшла доволі очевидна думка - завдяки тому, що люди вчаться планувати свій час (часто вони приходять прямо перед самим прибуттям транспорту) тривалість їх приватного життя збільшується.
Замість того, щоб стояти в очікуванні автобуса чи трамвая (з думками про те, що щось його давно не було, а натовп прибуває), люди можуть зробити щось для себе - посидіти вдома, почитати, хай навіть відпочити, але самим розпорядитися власним обмеженим часом життя.
А це той ресурс, який купити важко.
Продати - так, а відкупити по вигіднішому курсу - ні.
І громадський транспорт у якого є розклад і сервіс зручної оплати (доречі, можна і троьма різними спрособами заплатити через телефон), дозволяє пасажиру той час зберегти для себе.
Чи в Україні той час і так немає куди діти?

Три мавпи

- В Нікко, на порозі стайні в храмі Тосьо напевно бачив різьбу, на якій перша мавпа закривала собі вуха, друга затикала рота, а третя затуляла очі. Називаються трьома мудрими мавпами. Зображають старе прислів'я, яке звучить: "Не бач зла, не чуй зла, не промовляй зла".

- Про що йдеться в тому прислів'ї?

- Щоб не зосереджувати уваги на злих думках і діях. Та приказка має довгий родовід. Деякі кажуть, що з'явилося ще в Індії. Напевно використовували його конфуціанці, які вважали, що порядний обиватель не повинний бачити, чути і говорити [1] того, що є непристойним і суперечним із добрим вихованням і звичаями.

- І це мавпи мають нас того вчити?

- Ні. - Голосно засміявся. - В оригінали не було про них мови. Прийшли із гри слів. Примовка та звучить "Mikaru, kikazaru, iwazaru" [1], а мавпа японською saru.

Скульптура про яку йдеться. Hear speak see no evil Toshogu". Licensed under CC BY-SA 1.0 via Commons.

Прочитав, і зрозумів, що до тих мавп раніше ставився скоріше негативно. Вони закривалися від того, що відбувалося при них.
А тут вони позитивний образ для повторення.
Така собі відмінність між сходом і заходом [2].

Примітки
[1] - зверніть увагу на порядок - мавп перелічують зправа на ліво, так само як і порядок читання японською.
[2] - стаття вікіпедії англійською мовою: In the Western world the phrase is often used to refer to those who deal with impropriety by turning a blind eye.

Рік у Польщі

Ось і минув мій перший рік життя у Польщі.

Не сказати, що пройшов він непомітно і швидко.
Близько половини року голова була зайнята в основному думками про візове оформлення.
Для цього треба було успішно пройти випробувальний термін, зібрати і подати власні документи, далі повторити все для жінки і сина.
Не обійшлося без невеликих ускладнень - мені з першого разу не захотіли давати польську голубу карту (дали після додаткових документів), і ще довелося проходити співбесіду на рахунок справжності мого трирічного шлюбу при дворічній дитині.
А після того, як дали карти побиту всім - просто розслабилися.

За цей рік я побував в двох нових країнах - Німеччині (Берлін) і Угорщині (Будапешт), і в купі польських міст.
Поїздки часто були короткотривалі і одинаком - на день, просто роззирнутися, "розвідати" чи варто їхати сім'єю, і чи став би я жити в цьому місці.
Це були приємні "пригодницькі" поїздки, на які я однозначно не зважився би, якщо б не переїхав в шенгенську зону.
Одна тільки підготовка із отриманням візи може вбити все бажання.
Ще були сімейні поїздки в Закопане, Гданьск- Сопот-Гдиню і Лебу - всі в Польщі.

Мене певний час турбувало питання правильності вибору Кракова як місця роботи і проживання.
Коли починав співбесіди, ставив Вроцлав попереду Кракова у виборі, а Варшаву відкидав. Також, я ледь не переїхав до Лодзі.
В кінці кінців, доля направила мене найлегшою дорогою через краківське відділення Люксофта.
Побувавши у Вроцлаві і Варшаві, долі я подякував. Вроцлав здався бруднуватим (все місто не побачив, але побував на його темному населеному бомжами автовокзалі і в центрі), а Варшава як і очікувалося - завеликою. Доречі, і величина Берліна (два метро! - надземне і підземне!) теж вагома причина невеликого мого бажання розглядати перспективу туди переїзду (а ще ж є німецька мова).
Ще примарно майоріла перспектива переїзду до Гданська, і тепер, після двох поїздок на польське балтійське узбережжя, я би поставив його попереду Кракова.
Краків доволі зручне і розвинуте місто європейського типу - із доволі пунктуальним громадським транспортом (автобуси і трамваї), а також сполученням поза містом (міжміські автобуси, оновлений цього року термінал аеропорта і електричка до нього, поїзди). Якщо кудись напряму не добратися - можна переміститися у Катовіце\Вроцлав\Варшаву, і далі вже їхати\летіти. Так, Краків у цьому відношенні трохи відстає від названих міст.
Але його повітря дійсно стає для мене проблемою - хоча знаменитий краківський смог я бачив тільки за межами міста, а у Львові дихалося трохи важче.
Можливо, це через те, що радіо і новини про якість цього повітря часто згадують.
І хоча влада міста і воєводства намагається вирішити проблему якості повітря, я не впевнений, що хотів би осісти в Кракові на зовсім, із купівлею нерухомості.

В Україні був лише раз майже одразу після переїзда, в грудні 2014-ого. Це була поїздка поїздом через Польщу до Перемишля, таксі до пішого переходу на кордоні, нічне таксі до Львова, далі "хюндай" до Києва, потім наступної ж ночі повернення приблизно по тому ж маршруті.
Крім зустрічі із київськими друзями, весело згадати зустрітого на кордоні німця, якому я допоміг добратися до Києва.
Сумно признатися, але правда - в Польщу повернувся з полегшенням.

Пам'ятаю, як ще перед від'їздом на роботу, давав собі рік, а потім збирався сісти і добре подумати чи комфортно в Польщі нам (не тільки мені, а і сім'ї) жити і будувати плани на майбутнє.
Питання вирішилося само собою менше ніж за півроку - однозначно переїзд був вартий.
Так, ми програли в грошах - через вищі податки (навіть оптимізовані за допогою працедавця забирають 25%) і вищі ціни відносно тих, що були перед від'їздом.
Але в рівні життя, до якого я також додаю емоційний стан, зручність і комфорт життя (квартира, в якій живемо хоч і менша і в два рази дорожча львівської, але комфортніша і більш обладнана), а також основу перерахованого - оточуюче суспільство спокійних в цілому людей, то я виграв.

Не знаю, що там буде у віддаленому майбутньому - тривожить перемога PiS - нової польської правлячої партії майже по всім рівням (президент, обидві палати парламенту - Сейм і Сенат, ходять слухи про адміністративну реформу - щоб і місцеві вибори влаштувати, влаштувати повне перезавантаження), яка скоріше право-центристська, а то й просто правого ухилу.
Раптом почнуть реалізовувати гасло "Польща для поляків"?
Єдина надія на їх жадібність до європейських грантів на розвиток.
Ну, і на те, що зусиль і часу їм, щоб виконати передвиборчі обіцянки - буде потрібно багато...

"Dzienniki japońskie. Zapiski z roku Królika i roku Konia" od Piotr Milewski

Читаю книгу польскою мовою.
Другу за рахунком - польськомовних не так багато в мене, можу доволі легко порахувати.

Це літературно оброблений щоденник польского журналіста, який поїхав подорожувати по Японії.
При чому грошей у нього на руках було тижня на два за мірками витрат звичайної японської сім'ї - так десь 500 доларів США.
Пробув він там мало не рік, пожив у Токіо,побував в багатьох місцях - часто їздив автостопом, ночував на лавках (мав спальник).
Також йому доволі допомагали місцеві люди, частину яких він знав ще до поїздки.
Цікавий досвід, хоча я би на таке, напевно, не наважився.

Трохи пізніше я випадково взнав, що автор довго вчив японську перед поїздкою.
Це тимчасово зменшило захоплення книгою, я її навіть кидав читати.
Ну, я би так не зміг поїхати навіть по Україні чи Білорусії.
Так що повернувся до книги.

Деякими цитами хочеться ділитися - настільки несподівано і цікаво.

От, наприклад, японці і США:

"Учні [школи англійської мови] зазвичай небагато знали про Польщу і Європу, чарувала їх скоріше Америка.
- Ах... - задумувалися в голос. - Дуже хотіли б туди поїхати. Нью Йорк, Бостон, Лос Анжелес. Простір. Свобода...
- Простір і свобода - повторював я.
- Так! - вскрикували. - Простір! Свобода!
- Але разом з ними ідуть відповідальність за себе самого, конкуренція і індивідуалізм - намагався я пояснити їм те, що відчув кілька років до того, в подорожі між східним і західним узбережжям. Враження однак моє було таке, що не зовсім розуміють що я маю на увазі. Важко конкурувати з міфами і уявленнями, особливо коли їх носії мають надцять років, а свідогляд їм формують засоби масової інформації. Лише власний досвід може його змінити."

Щось на зразок передвзятості, що доволі часто неусвідомлено можна зустріти в Україні. Я теж мав досвід знаходити розбіжності між дійсністю і моїми про неї уявленнями.

Це перша книга, на якій я почав писати сам - підкреслював цитати, писав коментарі.
Відчував при цьому сором.
Але сама по собі книга не дуже цінна, гроші я за неї заплатив (десь в районі 30-35 злотих).
Навряд чи хтось її окрім мене буде читати.
Такий собі пережиток радянського "дефіцитного" досвіду під час формування особистості.

У автора є повний тезка - ім'я теж збігається, який теж пожив в Америці, теж має написані книги.
А ще у того ж автора (не однофамільця) є книга про подорож по Транссибірській залізно-дорожній магістралі: "Transsyberyjska. Drogą żelazną przez Rosję i dalej" - колись і цю книгу прочитаю.

Безвізовий режим з Євросоюзом

Навіяло останніми новинами

Звичайно, в цьому питанні у мене шкурний інтерес - хочу, щоб рідні могли без додаткових зусиль їздити в гості.
Звичайно, я скептично ставлюся до голосних слів про цей безвізовий режим. Особливо зараз, в тому положенні, в якому Україна.
Вже декілька років тривають ці ігри.
Але, чим Україна гірше Молдавії?

Я тут недавно прочитав цікаве інтерв"ю бізнесмена британського походження, який Польщу знає і інвестує років так більше двадцяти.
Його питають: який був переломний момент в історії країни?
І він відповідає - звичайно, вступ до ЄС. Спочатку зв"язана з цим ліквідація віз, потім полегшення працевлаштування в інших країнах, і зникнення бар"єрів завдяки Шенгенській зоні.

В мене вже десь рік висить питання: чому і як Польща вийшла так вперед? Були ж часи, коли українцям жилося краще, або порівняно так само, як і полякам.
Роззираюся навколо, і не можу збагнути - де ж той титан Прометей, який витяг з пострадянського болота цілу країну?
Я не бачу навколо надриву БАМівських перегонів і людей-звитяжців на полі трудових перемог.
Люди просто працюють, деколи навіть менше і повільніше, ніж в Україні.

Я, звичайно, підозрював.
І ось наштовхнувся на думку анлійця, який Польщу знає вже давно.

Крім того, Польща не єдина увійшла в ЄС - навколо багато держав.
Але чому її шлях не схожий на угорський, прибалтійський чи, прости Боже не до ночі, грецький?
Звідки стабільне зростання навіть під час кризи?
Можна ж було, просто набрати кредитів і розслабитися...

Так, дуже багато поляків просто виїхали з рідного краю з того часу - мільйони!
Але ж змінилося також життя і тих, хто залишився.
Не помітити позитивних змін в самій Польщі важко.
Я пам'ятаю часи, коли аеропорт в Катовіцах (хто знає де це саме на карті?) був кращий за Київський за рівнем.
Та й зараз є в мене сумніви що реконструкція в 2012-ому підняла Бориспільский аеропорт на висоти відповідні цінам в його ресторанах...

Мені здається, важко переоцінити ці не такі вже й давні події - недавно минуло 10 років як Польща в ЄС.
І англієць не говорить про уряд Туска, президенство Валенси, програму економіста Бальцеровича.
А просто, прости Боже, хочеться брудно вилаятися, - вступ до ЄС.

Я знаю, до ЄС дорога Україні ще як до неба.
Але разом з тим думаю, що не знайдеться політика чи політичної сили, які б самі змогли вивести Україну на "рівну дорогу".
Тільки люди, тільки самі для себе.
І не бачу як громадяни України зможуть знайти дорогу з того стану, в якому країна зараз, до рівня хоча б того, що називають "другим світом" - самі, без допомоги, без знань і досвіду, капіталів зовні.

І коли навіть потенційну можливість шляху, через який люди зможуть допомогти самі собі, без президентів, депутатів і міністрів,  -  перекривають ... мене охоплює лють безсилля.

Карта - не територія

Або іншими словами, дійсність ніколи не співпадає з тим, що ми про неї уявляємо.

За рік сидінь на форумах, блогах, у пошуці (гугла), фейсбуку, потім власної історії переїзду з України в Польщу я поступово вимальовував власну карту такого переїзду з мітками про те, про що треба подумати, підготувати, бути готовим.

Щось із власних дій було вдалим, щось виявилося не таким вже й страшним, інші речі здалися нелогічними або несподіваними.

Я рухався із точки, коли я майже нічого не знав про Польщу, і процедуру переїзду, і польської взагалі не розумів, далі до точки "знання", коли я вже міг щось порадити іншим.

Але наступною позицією після "порадника" - а я був в офісі в середині "хвилі релокації" і мав можливість допомогти словом колегам, була не "експерт", а щось типу мудреця із ніцшеанської книги про Заратустру. Ну, той, що в самому початку шляху Заратустри, який казав про те, що людям не треба щось давати, а навпаки забирати.

Я відповідаю на прямі питання, і ділюся власним досвідом.

Але доволі скупо, і намагаюся підкреслювати обмеженість цієї інформації.

Все це через те, що я бачив на власному досвіді як поради, основані на моєму досвіді, мало допомагали іншим. При цьому мені би така порада абсолютно придалася, і я був цілком щирий.

Мені взагалі здається, що переїзд - це такий квест, коли кожному гравцеві генерується власна карта території і завдань - якщо говорити термінами ролевих ігор.

Тому поради, навіть якщо завдання може і називається так само, можуть не спрацювати.

В ключових точках сидять живі люди, які різні і діють по-різному, відповідно до власних уявлень про територію, на основі власної карти.

Тому поради, статті, відео і відповіді на питання часто-густо не тільки не допомагають, а можуть нашкодити.

Нагадую: відповідальність за рішення і дії лежить на самому мігрантові.
Цього простого факту не поміняють ні гроші, ні обіцянки.

Перша прочитана польською мовою книжка

Зрозуміло, що це книжка Анджея Сапковського із відомої серії про відьмака.
Так получилося, що це друга книга - "Miecz przeznaczenia".
Не особливо допомогли ні те, що читав російський переклад - два рази повністю всю серію, ні словники в інтернеті - які, на жаль, для польскої не завжди допоміжні в плані кількості відомих  їм слів.
Завдяки тому, що читав повільно і уважно, помітив наступні речі:

1. Сапковський той ще троляка - походя пройшовся танком по сюжетам казок - "Снігова королева", "Гуси-лебеді" і "Русалочка". Більш того, дісталося і краківській легенді про дракона. Просто я ту легенду взнав доволі нещодавно. А під час читання однієї з новел стрілила думка... Момент із напиханням отруєним вмістом шкіри корови, щоб згодувати потворі дійсно доволі натягнутий. Згадую собі, що сам Сапковський з Лодзя...
2. Польська мова книги доволі вульгарна. Рицарі, чародійки і дварфи (краснолюди, якщо дослівно) і в принципі всі герої особливо не переймаються добором слів. Гімно називають гімном, про нього ж часто згадують в лайці. Російський переклад якийсь зм'якшений у цьому відношенні.
3. Другорядний герой - бард, який доволі часто трапляється на сторінках книг саги, має ім'я Jaskier, яке важко співвіднести із Лютик в російському перекладі. Я взагалі тривалий час не розумів що це за герой такий, якого я не пам'ятаю...

Сходив на польський фільм в кінотеатр

Проживання у великому місті - у моєму випадку це Краків - дозволяє вибирати серед культурних продуктів.
Так, сам фільм - Król zycia - можна зараз побачити у багатьох містах Польщі, його прокат почали нещодавно декілька мереж. Бачив його в репертуарі і multikino.pl, i cinemacity.pl
Але рівень моєї польської мови ще поки не дуже добрий. Тому англійські субтитри часто допомагали мені зрозуміти, що ж взагалі відбувається на екрані.
Зрозуміло, дивився я так фільм не у звичайній мережі, а в невеличкому кінотеатрі в самому центрі Кракова - "Кіно под Баранамі". Відповідно, і ціна була трішки вища, здається. Я так зрозумів, то такий собі культурний центр і для іноземців теж.
Цікаво, що сам кінотеатр знаходиться аж на третьому поверсі будівлі. Доречі, по-польськи це друге п'єтро, оскільки наш перший поверх поляки називають партер. А "под баранамі", бо так колись в середньовіччі визначали адреси - не через вулицю і номер, а через назву дому, яка має графічну відповідність на фасаді. Ще бачив десь "дім під розою".
Сам фільм новий, нещодавно вийшов на екрани тільки.
Гра акторів і те, як було все знято - сучасно і якісно - мені сподобалися.
Опис фільму доволі плутаний - але це напевно завдяки сюжету, який не має класичної розв'язки, як на мене.
За жанром це була суміш драми і комедії. Головний герой переживає кардинальну зміну свого життя - потрапляє в аварію і лежить два місяці в комі, втрачає роботу і міняє відношення до життя, але глядачам показують все у веселому, комедійному ключі.
Події на екрані викликали у мене цікаві думки, і часто герої говорили прямо про що йдеться.
Але головну думку про життя в радість автор закінчити крапкою не зміг, як на мене.
Загалом, якісний фільм, потраченого часу не шкода, і є бажання продовжити знайомство із сучасним польським кінематографом.

Перший день осені

Для багатьох виявиться несподіваним, що більшість поляків ділить пори року за астрономічним принципом, а не календарним.
Для мене, як напевно для всіх українців, осінь завжди починалася 1 вересня, зима - 1 грудня, весна - 1 березня, а літо - 1 червня.
Астрономічний принцип розділяє пори року між рівноденнями і сонцестояннями - коли дні найдовші або найкоротші.
Тобто, весна для північної півкулі починається 21 березня, літо - 22 червня, осінь - 23 вересня, а зима - 22 грудня.

Таким чином, сьогодні - перший день осені!

Чому Польща?

Дано: (умовно) звичайний український программіст, який вирішив знайти роботу за кордоном.

Питання: чому він вирішив працювати у Польщі?

Перш за все, одразу застерігаю про суб'єктивніть вибору (хоча об'єктивного вибору в принципі не може бути для такого питання). Множини доступних і бажаних опцій шукачів роботи не співпадають для кожної людини. Не існує людини, яка б пішла  працювати у будь-яке місце. Обмеження і нерівність дійсно існують як об'єктивне явище. І з цим треба якось жити.

Мої стартові умови для вибору полягали в тому, що я мав достатньо підтверджених років досвіду роботи программістом (що згодом виявилося корисним), і знання професії, які (в цілому) міг підтвердити на технічній співбесіді.
Працював я у Львові, отримував доволі не погану зарплату, навіть як для Києва (про що свідчила статистика dou.ua), і завдяки сфері аутсорсингу і меншій вартості життя почував себе дуже добре.
Але в певний момент часу місце роботи емоційно перестало влаштовувати - я із сумом думав про потенційне майбутнє - чим я буду займатися далі.
В принципі, все інше мене влаштовувало. А поміняти проект в компанії по деяким обставинам не зміг.
Тому почав задумуватися про зміну місця роботи.

Коли рішення про зміни було прийняте, і прояснилося, що навряд я знайшов настільки ж комфортне і прибуткове місце праці у Львові, я задумався про зміну місця проживання.

Київ практично одразу відпадав. Там я вже жив і працював, там до сих пір багато старих друзів і близьких людей. Але останні роки місто тільки ставало гірше, і перевозити власну сім'ю в той тлум бажання в мене не було.

Так я став шукати (вірніше, приймати пропозиції від рекрутерів) роботи за кордоном.

Існує стереотип, що найкраща робота для программістів - в США, далі напевно Німеччина, Голландія, а потім вже за смаком - Канада, Скандинавія, Англія, Прибалтика, Ірландія.

Однак, це все ідеалізовані уявлення, які базуються на розмірі заробітної плати.

При виборі країни майбутньої роботи я раджу також звертати увагу на рівень податків і вартість переїзду. В ідеалі, також клімат - і відвідати місто, де пропонується робота.

Крім того, важливим питанням є дозвіл на роботу.У США, наприклад, із цим доволі напряг - річна квота останнім часом вибирається за тиждень.
В Англії візове питання тільки гострішає, можна легко втратити час, зусилля і надії.
Переїзд у Канаду - це довгий процес сам по собі.
У Польщі для українців, білорусів, молдаван і росіян є спрощений процес тимчасового дозволу на роботу - на шість місяців по так званому освядченню. Далі дозвіл треба міняти, або чекати півроку на наступну можливість освядчення.

Одразу ж застерігаю бажаючих переїхати в іншу країну від нелегальних схем. В кінцевому результаті, це додаткові ризики, які можуть поставити у незручне і невигідне становище, а також в залежність від людей і вимушених обставин.
Нелегалам зазвичай платять набагато менше, вимагають більше і користаються із їх слабкості.

З реально доступних пропозицій на ринку праці, які мене не лякали, були Німеччина, Естонія і Польша.
В Німеччину не склалося, і в принципі виноград видається зараз зеленим через перспективу вивчення німецької мови і вартість переїзду (наприклад, одне тільки житло може легко забрати тисячі три євро початкових оплат в тмоу ж Берліні - найвідкритішому місту Німеччини).
Естонія, в яку я отримав дві пропозиції про роботу, злякала потенційним депресивним кліматом (я трохи пожив у Швеції) - хоча сам там не побував.
Польша приваблювала несподіваною кількістю пропозицій і якістю контактів з рекрутерами. Складалося враження, що у країні бум, і досвідчених программістів не вистачає. Із трьох шансів, для яких я зробив все, що міг, і пройшов всі ступені інтерв'ю, в результаті я обрав Краківський Люксофт.
Були ще варіанти у Вроцлав, в який чомусь тягнуло більше - через географічне положення і близкість із іншими країнами Європи. Але не зрослося, навіть все ступені інтерв'ю не пройшов.

Загалом від початку не дуже напряжного пошуку до прийняття пропозиції пройшло місяців зо три (з них тижня два я був у відпустці).

Заробітна плата і місце роботи вкладалися у мою "філософію" - не жити в дорогій столиці, і за рахунок меншої вартості життя відкладати більше. Як я обрав Львів, так і Краків вписався у подібну схему.
Іллюстрацією хай буде цитата з форума:

Ну, давайте подсчитаем : 

Берлин : 
зарплата сениор девелопера обычно -50тыс евро/год. Это с вычетом 45% налогов(8 тыс из них налогом не облагаются - я знаю) остается 31000 чистыми в год или 2580 в месяц. Квартира - стоит 1000 евро - т.е. остается 1583 евро на жизнь.

Краков :
зарплата сениор девелопера обычно -10000 злотых/месяц. Это с вычетом 30% налогов остается 7000 чистыми в месяц. Квартира - 2000 - т.е. остается 5000 злотых на жизнь. Это 1250 евро. 

Итого:
разница получается 300 евро. Из который 100евро может нивелироваться разницей в стоимости проездного на транспорт. И еще 100 евро может нивелироваться стоимостью домашнего интернета+мобильной связи. Т.е. конечная разница - всего 100евро. 

p.s. я приводил тут средние цифры.

Зараз, коли я провів у Польщі більше восьми місяців, вигод від переїзду відчуваю багато - і рівень життя, і транспорт, і природнє середовище, і близкість до рідних, і мова, вивченя якої не виклакає надмірних зусиль над собою.
Частина з них, звичайно, корнями із бажання запевнити себе у правильності вибору.
Але є і доволі об'єктивні (застосовні для іншого приблизно такого ж як я), які були видні ще до переїзду і після переїзду лише підтвердилися.
Наприклад, рівень розвитку транспорту, або проживання не у столиці, практична кожна з яких страждає від напливу людей, імперського розмаху будівель і транспортних відстаней (привіт  Варшаві, Будапешту і Берліну).
Краків взагалі виявився покращеним варіантом Львова.

Підсумовуючи: множина моїх бажань перекрилася в часі із множиною моїх можливостей і так сталося, що я змінив не тільки місце роботи, а і місце і країну проживання.
У іншого, приблизно такого ж, як я, перекриття скоріше всього було б теж інше.
Я маю знайомих по роботі, які зробили інший вибір (Німеччина і Голандія).
Хоча як в перший день побачив знайомих із попередньої роботи прямо в Краківському аеропорту, так останнім часом випадково наштовхуюсь на знайомі обличчя зі Львова і Києва...

Чому борщик (borzhczyk)?

Ні, це не моє прізвище, чи кличка, ні навіть не улюблена страва.

Просто для мене ця страва є уособленням різниці між українцями і поляками.

У нас дуже багато спільного, часто важко сказати (поки люди тихо і нерухомо стоять) де є українець, а де поляк.

І в мовах є багато спільних слів.

І менталітет доволі однаковий (зокрема, ми любимо жалітися на своє тяжке життя).

Але все ж ми різні, і не є однаковими.

Це дуже складне питання, можна зписати томи книг.

Але, от взяти такі дві дуже схожих за назвою страви - борщ і barzcz (барщ).
Перша - одна із найпопулярніших українських страв, друга - доволі популярна польска.
І вони дуже відрізняються.

Коли вхлялий після ходіння по Закопане я на горі Губаловка в одному ресторанчику замовив із неуважності barszcz z uszkami, то був доволі розчарований - принесли мені червону гостру рідину в якій плавало декілька вушок з тіста. Я не зміг доїсти, навіть по при голод. Спас мене тоді свиний шніцель з карптоплею і тушеною капустою, який принесли трохи згодом.
Але з тих пір я барщик в Польщі не замовляю і не їм (якщо можу).

Причини різниці страв у походженні. Барщик - пісна страва єврейського походження. (Колись чув доволі негречний вислів про польських євреїв - "які вони прававовірні? та вони у барщ сметану кладуть!")

Саме в цих стравах, на мою скромну думку, криється символ взаємовідношення двох сусідніх народів - польського і українського: близьких і далеких, схожих і різних.

Start

Давно хотів завести місце для записів про своє життя в Польщі.

Коротко про себе - программіст на Java з багаторічним досвідом.
Сам з України. Вища освіта - радіофізик.
Працював жив у Києві і Львові, зараз у Кракові.

Одружений, маю сина.