Подорож по книгам - "Genialni. Lwowska szkoła matematyczna"

Мовне питання

Все почалося з того, що по приїзді в Польщу в рамках вивчення польсокї мови (аудіювання) я став слухати Радіо Краків.

Якось так сталося, що за стилем ведучих і музики воно мені прийшлося найближче.
Там окрім новин по дорозі на роботу я декілька разів почув рекламу книги про Львівську математичну школу - "Genialni. Lwowska szkoła matematyczna".
Я наважився не одразу, але все-таки книгу купив - з тим же наміром продовжити вивчення польської (але вже для навику читання).
Книжки в Польщі, в цілому дорожчі, аніж в Україні. Конкретно цю я купив за більше 30 злотих (щоб прикинути ціну в гривнях я завжди множу на 7, і округляю в більшу строну).
Ця книга про мій рідний Львів, що відіграло свою роль, а про існування такої школи я взагалі тоді не знав.
Читати з моїм тодішнім навиком польської було важко, тому для полегшення я став вписувати переклади підкреслених слів в саму книгу. Спочатку така поведінка викликала внутрішній спротив - це ж я особисто і з наміром псував книгу. Але після самовиправдального процесу - це особисто моя річ, яку перечитувати навряд чи хто буде (був неправий, нещодавно соромився, але позичив комусь читати), окрім, можливо, мене - я почав отримувати задоволення від процесу, і став також підкреслювати цікаві місця, і записувати думки під час читання.
Книжку читав декілька місяців, і тепер мені приємно гортати її у теперішньому стані - виглядає, ніби я долучився до процесу створення дивним чином.
Сама по собі вона дуже цікава, і варта окремого великого запису, оскільки охоплює не тільки оголошену тему, а й життєпис найважливіших людей школи (Стейнхауз, Банах, Мазур, Улам і інші) та події свідками яких вони стали. По часу це від кінця 19-ого до десь останньої четверті 20-ого століття. Основана на багатьох інших книгах, зокрема спогадах згаданих людей.

Відправною точкою моїх пошуків і роздумів стала згадка про сутички між українськими і польськими студентами в Львові в боротьбі за вирішення питання про україномовне викладання. Точно дати не вказано, але це приблизно 1905 рік (це ще бабця Австрія навколо).
Що мене вразило - автор згадує, як ще доволі недавно від тих подій в подібній боротьбі знаходилися самі поляки, але вже по відношенню до німецької мови. Засновник львівської школи (Стейнхауз, єврей) під час свого навчання в Гьотінгені згадував, як польським студентам було заборонено утворювати офіційні спілки, і вони на громадських засадах періодично збиралися, тримали зібрану на власні кошти польськомовну бібліотеку, яка кочувала щодва тижні між учасниками.
Мене вразила несправедливість такої "мовної" поведінки - забороняти іншим в праві на те, за що боролися для себе, і я почав задумуватися над її причинами.
Частиною проблеми була постановка питання, відповідь на яке я хочу знайти.
Я почав від "чому" люди саме так себе вели?

Пам"ятаю, як під час перегляду серіала "Silicon Valley" я дивувався показаному рівню конкуренції між навіть учасниками однієї команди, вже не кажучи про рівень нервової напруги засновника компанії (якого буквально нудило у найважливіші моменти).
Невже боротьба націй між собою за місце під сонцем в ті часи була схожа на конкуренцію між людьми-особами?
Чи можна думати про нації як єдиний організм із власними цілями, ідеями і уявленнями про світ?

Я підозрював, що світогляд людей в той час і зараз відрізнявся. Тому я почав шукати книги про кінець 19-ого століття - коли ті погляди повинні були по ідеї зароджуватися, а ще краще початок того ж століття - коли відбувалося бурхливе формування саме націй.

Транспорт

Коли більше року тому я вибирався зі Львова до Кракова, і переїзд мав бути оплачений майбутнім роботодавцем, то я розглядав лише два способи подорожі - автобусом чи літаком.

Чомусь тоді поїзд одразу відмітався: уява малювала нічну побудку із перестановкою вагонів на інші, європейські рейки...
Дарма - середній за ціною (разів зо два дорожчий автобуса) нічний поїзд довзоляє доволі комфортно проїхатися у Краків.

Звичайно, автобус (хоч і найдешевший) теж був відхилений - набутий досвід чекання на кордоні в чергах серед специфічного і численного контингенту дрібних контрабандистів, м'яко кажучи, не надихав.
Ціна при виборі не була найважливішою, і більш ніж десятикратне перевищення не лякало.
Більше того, оскільки з України я віз гривні, а купити спокійно валюту було важко, то це був такий собі спосіб конвертації за допомогою майбутнього роботодавця, який потім компенсував все у польській національній валюті (вийшло доволі вигідно і не напряжно).
І аж тоді виявилося, що прямих авіарейсів немає.
Великий, новий і пустий аеропорт Львова не давав можливості напряму летіти в Краків.

Я полетів через Варшаву.
Перестрахувався, і замість летіти найближчим рейсом, який був через годину після прильоту у аеропорт імені Шопена, летів наступним, через чотири години.
Дарма - я би встиг, і навіть зміг побачити, як той літак відлітає.
Навіть думав вийти прогулятися Варшавою, але глянув на чемодан, і пошкодував гроші на комірку зберігання.

Тоді я прилетів у старий термінал, і він мене, м'яко кажучи, не вразив.
Я на той час побував у сучасних і вмістких аеропортах Катовіц і Варшави, а Краківський нагадав тяжку спадщину "совка".

Декілька місяців тому відкрився новий термінал, до нього (нарешті, декілька разів переносили) пустили поїзд із центрального вокзалу (на додаток до автобусів).
Я ще там не був (кажуть все на досить високому рівні, обіцяють нові рейси), але нещодавно вирішив перевірити ситуацію із авіасполученням між Львовом і Краковом.
На жаль, нічого не змінилося.

Ось так - комусь допомога інфраструктурних фондів від Євросоюзу, а кому багаторічні обіцянки безвізового режиму.

Важко також порівнювати рівень міського транспорту того ж Кракова з тим же Львовом.
Львів, звичайно, виграє ціною проїзду і наявністю тролейбусів.
Так, Євросоюз і тут допомагає Польщі.
Ще й ціни на проїзд у Кракові в декілька разів більші. І можна закинути - от якби у Львові за проїзд платили стільки ж - от тоді би транспорт був ого-го!
Але окрім якості доріг і автобусів\трамваїв є речі, які важко буде купити за гроші.
Це структура маршрутів і рівень сервісу.
Думаю, Львову майже не можливо позбутися вічних пробок в центрі, на який зав'язано життя міста. Допомогла би можливо децентралізація міста і кільцева дорога.
Метро, на жаль, при сучасному рівні технологій і економіки у Львові не получиться вирити. В Кракові метро є в середньотермінових планах.
Сервіс - це той порядок, при якому транспорт ходить максимально за доступним для довідки всім графіком, і не перевантажений.
Оскільки це не вигідно ні автоперевізнику (зношується швидше парк машин), ні пасажирам (в тисняві нікому не комфортно, тим більше за відчутну плату проїзду).

Ще особисто для мене є важливою наявність загальноміського проїздного тривалістю від одного місяця до року.
Проїздний львівські приватні транспортні підприємці, які вчепилися у готівкову касу, не дадут ввести.
Але у Кракові я відчутно економлю, купуючи щомісяця проїзний.
Арифметика проста - він коштує 89 злотих, проїзд на роботу і повернення додому - 7,2 злотих. 13-ий робочий день (зазвичай їх 20-21) виводить мене в прибуток. А це ще я не врахував поїздок у вихідні і святкові дні.
Навіть для дружини виявилося доволі вигідно купувати проїздний, хоча вона їздить на короткі дистанції, для відвідування сином дитсадка, а це 5,6 злотих. Так, дитина може хворіти, і їздити не кожен день. Але вихідні поїздки і відвідування магазинів ніхто не відміняв. Навіть якщо мінус при тривалій хворобі і є, то невеликий.

Нещодавно мені в голову прийшла доволі очевидна думка - завдяки тому, що люди вчаться планувати свій час (часто вони приходять прямо перед самим прибуттям транспорту) тривалість їх приватного життя збільшується.
Замість того, щоб стояти в очікуванні автобуса чи трамвая (з думками про те, що щось його давно не було, а натовп прибуває), люди можуть зробити щось для себе - посидіти вдома, почитати, хай навіть відпочити, але самим розпорядитися власним обмеженим часом життя.
А це той ресурс, який купити важко.
Продати - так, а відкупити по вигіднішому курсу - ні.
І громадський транспорт у якого є розклад і сервіс зручної оплати (доречі, можна і троьма різними спрособами заплатити через телефон), дозволяє пасажиру той час зберегти для себе.
Чи в Україні той час і так немає куди діти?

Безвізовий режим з Євросоюзом

Навіяло останніми новинами

Звичайно, в цьому питанні у мене шкурний інтерес - хочу, щоб рідні могли без додаткових зусиль їздити в гості.
Звичайно, я скептично ставлюся до голосних слів про цей безвізовий режим. Особливо зараз, в тому положенні, в якому Україна.
Вже декілька років тривають ці ігри.
Але, чим Україна гірше Молдавії?

Я тут недавно прочитав цікаве інтерв"ю бізнесмена британського походження, який Польщу знає і інвестує років так більше двадцяти.
Його питають: який був переломний момент в історії країни?
І він відповідає - звичайно, вступ до ЄС. Спочатку зв"язана з цим ліквідація віз, потім полегшення працевлаштування в інших країнах, і зникнення бар"єрів завдяки Шенгенській зоні.

В мене вже десь рік висить питання: чому і як Польща вийшла так вперед? Були ж часи, коли українцям жилося краще, або порівняно так само, як і полякам.
Роззираюся навколо, і не можу збагнути - де ж той титан Прометей, який витяг з пострадянського болота цілу країну?
Я не бачу навколо надриву БАМівських перегонів і людей-звитяжців на полі трудових перемог.
Люди просто працюють, деколи навіть менше і повільніше, ніж в Україні.

Я, звичайно, підозрював.
І ось наштовхнувся на думку анлійця, який Польщу знає вже давно.

Крім того, Польща не єдина увійшла в ЄС - навколо багато держав.
Але чому її шлях не схожий на угорський, прибалтійський чи, прости Боже не до ночі, грецький?
Звідки стабільне зростання навіть під час кризи?
Можна ж було, просто набрати кредитів і розслабитися...

Так, дуже багато поляків просто виїхали з рідного краю з того часу - мільйони!
Але ж змінилося також життя і тих, хто залишився.
Не помітити позитивних змін в самій Польщі важко.
Я пам'ятаю часи, коли аеропорт в Катовіцах (хто знає де це саме на карті?) був кращий за Київський за рівнем.
Та й зараз є в мене сумніви що реконструкція в 2012-ому підняла Бориспільский аеропорт на висоти відповідні цінам в його ресторанах...

Мені здається, важко переоцінити ці не такі вже й давні події - недавно минуло 10 років як Польща в ЄС.
І англієць не говорить про уряд Туска, президенство Валенси, програму економіста Бальцеровича.
А просто, прости Боже, хочеться брудно вилаятися, - вступ до ЄС.

Я знаю, до ЄС дорога Україні ще як до неба.
Але разом з тим думаю, що не знайдеться політика чи політичної сили, які б самі змогли вивести Україну на "рівну дорогу".
Тільки люди, тільки самі для себе.
І не бачу як громадяни України зможуть знайти дорогу з того стану, в якому країна зараз, до рівня хоча б того, що називають "другим світом" - самі, без допомоги, без знань і досвіду, капіталів зовні.

І коли навіть потенційну можливість шляху, через який люди зможуть допомогти самі собі, без президентів, депутатів і міністрів,  -  перекривають ... мене охоплює лють безсилля.

Перший день осені

Для багатьох виявиться несподіваним, що більшість поляків ділить пори року за астрономічним принципом, а не календарним.
Для мене, як напевно для всіх українців, осінь завжди починалася 1 вересня, зима - 1 грудня, весна - 1 березня, а літо - 1 червня.
Астрономічний принцип розділяє пори року між рівноденнями і сонцестояннями - коли дні найдовші або найкоротші.
Тобто, весна для північної півкулі починається 21 березня, літо - 22 червня, осінь - 23 вересня, а зима - 22 грудня.

Таким чином, сьогодні - перший день осені!

Чому борщик (borzhczyk)?

Ні, це не моє прізвище, чи кличка, ні навіть не улюблена страва.

Просто для мене ця страва є уособленням різниці між українцями і поляками.

У нас дуже багато спільного, часто важко сказати (поки люди тихо і нерухомо стоять) де є українець, а де поляк.

І в мовах є багато спільних слів.

І менталітет доволі однаковий (зокрема, ми любимо жалітися на своє тяжке життя).

Але все ж ми різні, і не є однаковими.

Це дуже складне питання, можна зписати томи книг.

Але, от взяти такі дві дуже схожих за назвою страви - борщ і barzcz (барщ).
Перша - одна із найпопулярніших українських страв, друга - доволі популярна польска.
І вони дуже відрізняються.

Коли вхлялий після ходіння по Закопане я на горі Губаловка в одному ресторанчику замовив із неуважності barszcz z uszkami, то був доволі розчарований - принесли мені червону гостру рідину в якій плавало декілька вушок з тіста. Я не зміг доїсти, навіть по при голод. Спас мене тоді свиний шніцель з карптоплею і тушеною капустою, який принесли трохи згодом.
Але з тих пір я барщик в Польщі не замовляю і не їм (якщо можу).

Причини різниці страв у походженні. Барщик - пісна страва єврейського походження. (Колись чув доволі негречний вислів про польських євреїв - "які вони прававовірні? та вони у барщ сметану кладуть!")

Саме в цих стравах, на мою скромну думку, криється символ взаємовідношення двох сусідніх народів - польського і українського: близьких і далеких, схожих і різних.