Медицина в Польщі

Коли я їхав до Польщі, то розумів, що багато речей будуть відрізнятися хоча би на рівні відчуттів: щось буде не так.
Наприклад, солодощі.
Я солодкоїжка, тому часто купую цукорки, або хоча би шоколадку.
Трохи не звично, але смак солощів відрізняється від українських.
Вони не кращі і не гірші, бо про якість я не можу сказати.
Вони інші.
І за рік перебування в Польщі я вже до них звик, і українські з передач мені вже не так смакують.
Ну, але це дрібниця.
З відкритими питаннями по солодощам можна і жити, і справитися (мій колега, наприклад, отримував передачі з ящиками цукерок з України; хоча тепер цілком задовільняється "Мілкою").

Значно гірша ситуація, коли замінити, отримати передачу або потерпіти тяжко.
Я маю на увазі медицину.
Так, я знаю людей, які їздять до "своїх" лікарів додому.
Але це не завжди можливо - у випадку, наприклад, гострого болю.
Крім того - дорога, зусилля, матеріальні трати (автобусом із поверненням це 150-200 злотих, поїздом від 300 - це до Львова)...

Тому найоптимальніше, звичайно, пристосуватися до місцевих можливостей.
Тим більше, що медичне страхування (ZUS) - це обов'язкова умова отримання виду на проживання для іноземців.
Мені додатково повезло - працедавець забезпечує також приватним страхуванням, хоча і з доплатою (символічною для мене, і відносно відчутною хоча й підйомною для сімейного бюджету для дружини і сина).
І це приватне доволі придатне, оскільки дозволяє відчутно допомогти на фоні місцевої загальнодоступної медицини.

Якщо коротко, то на даному етапі, з власного досвіду, я бачу дві проблеми із медициною від NFZ - тобто тої, що для всіх:
1) косність системи із слабо мотивованим персоналом;
2) економія, обмеженість послуг і росзлабленність.

Звичайно, висновки ці можуть бути поспішні, але вони основані на "відкриттях", волею долі зроблених під час мого  річного досвіду.

Отже, сюрприз номер раз: швидка допомога тут приїде лише у питанні смертельної небезпеки.
І це не стосується випадку високої температури у дитини (39 чи 40, неважливо).
Хоча загалом до дітей тут ставляться дуже добре, це навіть на переходах видно.

Сюрприз номер два: для того, щоб скористатися з оплаченого від зарплати загального медицинського обслуговування, вас попросять надати номер вашої реєстрації PESEL, а номери ці починаючи з цього року не видаються людям на тимчасовій реєстрації в загальному порядку.
Так, за останні місяці зо три знайшовся спосіб дорослій людині отримати цей номер (моя дружина отримала), але для дітей поки такого способу немає.
Це через те, що спосіб полягає у заяві про бажання скористатися спеціальною службою ePUAP для віддаленого користування державними сервісами (реєстрація авто тощо).
Поясню чому цей номер важливий - його обов'язково спитають в поліклініці NFZ, оскільки по ньому людей перевіряють на право користуватися загальною медициною.
По ньому ж поліклініки отимують відшкодування від отримувача страхових оплат - ZUS.
Нещодавно для групи моїх колег одна з поліклінік відмовила у обслуговуванні через відмову від ZUS оплатити їх послуги.
Таким чином, складається парадоксальна ситуація, коли гроші з людей беруть (і немалі, для мене це 7-8% річного доходу судячи з листків від працедавця), а послугами вони не можуть скористатися.
Так, це не смертельно, можна спробувати перейти в іншу поліклініку, скористатися з платної...

Але я хочу наголосити, що випадки такі не одиничні, і їх би не було, якби ті номери песель або видавали, або провели інструктаж серед співробітників таким чином, щоб поява в реєстратурі людини без того номеру не викликала стан близький до здивованої паніки (зараз можна також користуватися номерами паспортів).
Тобто, вісниками змін були ми, а не державні установи, які їх зробили нещодавно.

Короткотривалим спасінням є користання послугами цілодобових чергових клінік - хоча й там треба номер песеля.
Конкретно моїй сім'ї допомагає те, що той номер я встиг зробити, і застраховані ми під моїм номером.
Але і там потрібно папір про наявність страхування - ZUS ZCNA.
По песелю його звіряють із записами "в системі", і питання з правом користуватися медицинськими послугами закривається.
Крім того, хоч ні разу нас не запитали, ми возимо із собою мої виписки з щомісячних зарплат ZUS RMUA - щоб посвідчити наявність оплат загального медицинського страхування за останній період.
Але так не зробиш, наприклад, щеплення, і поліклініки потрібні...

І це ще не все - якщо із квест із реєстратурою пройдено, залищаються проблеми, із якими знайомі самі тутешні жителі: черги до лікарів. І чим серйозніший спеціаліст, тим складніше скористатися його послугами - його розклад розплановано наперед, можливо, навіть на місяці.
Його не побачиш в цілодобових поліклініках.
Оцевидне рішення скористатися замість того з платних послуг може не завжди спрацювати - ситуація із чергами там повторюється.
Я, наприклад, до стоматолога записуюсь за два тижні наперед, і це приватна клініка, за яку я плачу сам.
По приватній страховці, хоч і потенційно безплатно, але може прозвучати пропозиція робити по одній пломбі в місяць...
З іншого боку, виявилося швидше оформити приватну страховку (дочекатися першого числа) і скористатися послугами певних лікарів приватної клініки, ніж сходити до потрібного лікаря просто "із двору".

Кажуть знайомі поляки, є хінт для проходження квесту: надзвонювати щодня в надії, що хтось відмовився від своєї черги.
А після "потряпляння в систему" вже легше - тебе лікуюють, чекати не так важко і більш передбачувано.

Загалом, коли квести пройдено, все вже не так страшно, і навіть позитивніше, ніж те, що я бачив у Львові - чистіше, професійніше, обладнання поновіше, є безплатні ліки и послуги.
Напевно, коли ми вирішимо питання номерів песель остаточно, звикнемо, мені ця система може буде здаватися зручною.
Але зараз скоріше все це доволі прикро спостерігати.

Різдво 2015 у Кракові

Час йде, і ось уже й Різдво.
Звичайно, по католицькому календарю, оскільки Польща - католицька країна.
Можна не бути католиком, але вихідні визначаються для всієї країни, і серед них багато християнських римо-католицького звичаю.
Треба бути дуже затятим непрактичним атеїстом, щоб проігнорувати і не використати запропоновані вільні дні.

Цього року календарно свята попали дуже вдало: четвер 24-ого і п'ятниця 25-ого грудня.
Рідна фірма, на відміну від попереднього року (перший день був тільки скороченим), зробила ці дні повноцінними вихідними для працівників, а ще, як і минулого року, перерахувала зарплати заздалегідь.
Не знаю, чи це зав'язано на режим роботи банків на кінець року, але святкувати при грошах набагато приємніше, ніж у їх очікуванні.

Четвер 24-ого був день святої вечері - Вігілії, як її тут називають, і пов'язаних із нею клопотів - прибирання житла і намагання встигнути наготувати на всіх гостей пісних страв.
Як сказав знайомий поляк - "бабця два дні готувала, щоб ми все за дві години з'їли".
Вечеряють родиною, це таке сімейне свято.
Саме тому на початку тижня Краків поступово пустіє від людей - "корінні" і "місцеві" їдуть до родини в провінцію і інші міста.
Цього року, як і минулого, я був запрошений на вечерю до дальніх родичів із Кракова.
Пісна їжа гостини складається із різного набору риби, грибів, тіста (привіт, вареники-пєрОгі).
Пам'ятаю, в Україні є доволі точний список на святу вечерю, який дещо відрізняється від тутешнього, але я і його не пам'ятаю точно, не те щоб точно описати польський його варіант.
Окрім двох моментів - барща (не переплутайте з українським борщем!) і карпа.

Карп - взагалі особлива риба для християнства, яка виручала віруючих під час посту.
Він обов'язково повинен бути на столі під час Вігілії.
Із часів минулої вже Польської Народної Республіки ("ПеРееЛю"), якою під довгою рукою Москви керували комуністи місцевого розливу, тягнеться цікавий "мем" - "карп у ванні".
Справа в тому, що як і у всіх соціалістичних країнах, пропозиція на товари пікового попиту (а тим більше пов'язані із релігійними обрядами) задовільнялася не повною мірою.
Тому ті ж карпи купувалися при нагоді, бо під Різдво їх купити було вже неможливо, і чекали на свій кінець у ваннах польских квартир.
Це щоб на столі блюдо було і залишалося їстівним.
Крім того, процес забою самої риби супроводжувався бурними родинними сварками, оскільки мало кому із сім'ї хотілося бруднити руки вбивством.
Ще я читав про точку зору, що карп при цій ванній епопеї жахливо мучиться - оскільки дихати йому стає чим далі, тим менше чим (ванни не пристосовані для таких сервісів).

Зараз, зрозуміло, меркантильний капіталізм із радістю задовільняє різдвяний попит на цю рибу - її навіть чистять для покупців.
"Ніяких проблем, були б гроші".

25-ого треба сходити на святкову месу в костьол, яка доречі не збільшується в рази.
На відміну від західно-українських звичаїв перетворювати святкування Різдва у багатогодинний марафон, із поздоровленнями, віршами, довгими проповідями-доріканнями "річникам" про найвищий обов'язок християнина - прийти у церкву і т.д.
Меса триває як завжди - близько 40 хвилин.
Людей зазвичай більшає, але без юрби.
Цей день - повний загально-державний вихідний, не працюють навіть Макдональдси.
Тому люди заздалегідь дуже активно закупаються їжею.
В самому центрі міста різдвяний ярмарок працював, а от його відділення поблизу галереї Краковської може запропонувати лише м'ясні страви від впертих фанатів грошових знаків. Щоправда, особливого там вибору немає - традиційні туристичні перекуски.

26-ого можна вже йти "колядувати" - співати спеціальних різдвяних пісень.
Польські мелодії, доречі, часто дуже схожі на звиклі мені українською мовою.

Тільки в неділю, 27-ого грудня, ми побачили на вулицях ще одну польську знаменитість - торговців "обваржанками", тобто спеціальними перекусками-бубликами. А ще ми змогли нарешті поїсти у ресторані.
Радіо закликає бути обережними на дорогах, бо люди активно повертаються у місто.

Звичайно, місцевий транспорт всі дні працює, за святковим розкладом.

Загалом, ідея провести Різдво у Європі - не надто блискуча, якщо ви вже тут не живете.
На туриста-мандрівника чекає багато проблем, якщо він приїде не до родичів, - починаючи від "де жити?" і "що їсти?", не кажучи вже про "чим зайнятися?".

Але як довгі вихідні, Різдво - гарне свято.

Транспорт

Коли більше року тому я вибирався зі Львова до Кракова, і переїзд мав бути оплачений майбутнім роботодавцем, то я розглядав лише два способи подорожі - автобусом чи літаком.

Чомусь тоді поїзд одразу відмітався: уява малювала нічну побудку із перестановкою вагонів на інші, європейські рейки...
Дарма - середній за ціною (разів зо два дорожчий автобуса) нічний поїзд довзоляє доволі комфортно проїхатися у Краків.

Звичайно, автобус (хоч і найдешевший) теж був відхилений - набутий досвід чекання на кордоні в чергах серед специфічного і численного контингенту дрібних контрабандистів, м'яко кажучи, не надихав.
Ціна при виборі не була найважливішою, і більш ніж десятикратне перевищення не лякало.
Більше того, оскільки з України я віз гривні, а купити спокійно валюту було важко, то це був такий собі спосіб конвертації за допомогою майбутнього роботодавця, який потім компенсував все у польській національній валюті (вийшло доволі вигідно і не напряжно).
І аж тоді виявилося, що прямих авіарейсів немає.
Великий, новий і пустий аеропорт Львова не давав можливості напряму летіти в Краків.

Я полетів через Варшаву.
Перестрахувався, і замість летіти найближчим рейсом, який був через годину після прильоту у аеропорт імені Шопена, летів наступним, через чотири години.
Дарма - я би встиг, і навіть зміг побачити, як той літак відлітає.
Навіть думав вийти прогулятися Варшавою, але глянув на чемодан, і пошкодував гроші на комірку зберігання.

Тоді я прилетів у старий термінал, і він мене, м'яко кажучи, не вразив.
Я на той час побував у сучасних і вмістких аеропортах Катовіц і Варшави, а Краківський нагадав тяжку спадщину "совка".

Декілька місяців тому відкрився новий термінал, до нього (нарешті, декілька разів переносили) пустили поїзд із центрального вокзалу (на додаток до автобусів).
Я ще там не був (кажуть все на досить високому рівні, обіцяють нові рейси), але нещодавно вирішив перевірити ситуацію із авіасполученням між Львовом і Краковом.
На жаль, нічого не змінилося.

Ось так - комусь допомога інфраструктурних фондів від Євросоюзу, а кому багаторічні обіцянки безвізового режиму.

Важко також порівнювати рівень міського транспорту того ж Кракова з тим же Львовом.
Львів, звичайно, виграє ціною проїзду і наявністю тролейбусів.
Так, Євросоюз і тут допомагає Польщі.
Ще й ціни на проїзд у Кракові в декілька разів більші. І можна закинути - от якби у Львові за проїзд платили стільки ж - от тоді би транспорт був ого-го!
Але окрім якості доріг і автобусів\трамваїв є речі, які важко буде купити за гроші.
Це структура маршрутів і рівень сервісу.
Думаю, Львову майже не можливо позбутися вічних пробок в центрі, на який зав'язано життя міста. Допомогла би можливо децентралізація міста і кільцева дорога.
Метро, на жаль, при сучасному рівні технологій і економіки у Львові не получиться вирити. В Кракові метро є в середньотермінових планах.
Сервіс - це той порядок, при якому транспорт ходить максимально за доступним для довідки всім графіком, і не перевантажений.
Оскільки це не вигідно ні автоперевізнику (зношується швидше парк машин), ні пасажирам (в тисняві нікому не комфортно, тим більше за відчутну плату проїзду).

Ще особисто для мене є важливою наявність загальноміського проїздного тривалістю від одного місяця до року.
Проїздний львівські приватні транспортні підприємці, які вчепилися у готівкову касу, не дадут ввести.
Але у Кракові я відчутно економлю, купуючи щомісяця проїзний.
Арифметика проста - він коштує 89 злотих, проїзд на роботу і повернення додому - 7,2 злотих. 13-ий робочий день (зазвичай їх 20-21) виводить мене в прибуток. А це ще я не врахував поїздок у вихідні і святкові дні.
Навіть для дружини виявилося доволі вигідно купувати проїздний, хоча вона їздить на короткі дистанції, для відвідування сином дитсадка, а це 5,6 злотих. Так, дитина може хворіти, і їздити не кожен день. Але вихідні поїздки і відвідування магазинів ніхто не відміняв. Навіть якщо мінус при тривалій хворобі і є, то невеликий.

Нещодавно мені в голову прийшла доволі очевидна думка - завдяки тому, що люди вчаться планувати свій час (часто вони приходять прямо перед самим прибуттям транспорту) тривалість їх приватного життя збільшується.
Замість того, щоб стояти в очікуванні автобуса чи трамвая (з думками про те, що щось його давно не було, а натовп прибуває), люди можуть зробити щось для себе - посидіти вдома, почитати, хай навіть відпочити, але самим розпорядитися власним обмеженим часом життя.
А це той ресурс, який купити важко.
Продати - так, а відкупити по вигіднішому курсу - ні.
І громадський транспорт у якого є розклад і сервіс зручної оплати (доречі, можна і троьма різними спрособами заплатити через телефон), дозволяє пасажиру той час зберегти для себе.
Чи в Україні той час і так немає куди діти?