"Dzienniki japońskie. Zapiski z roku Królika i roku Konia" od Piotr Milewski

Читаю книгу польскою мовою.
Другу за рахунком - польськомовних не так багато в мене, можу доволі легко порахувати.

Це літературно оброблений щоденник польского журналіста, який поїхав подорожувати по Японії.
При чому грошей у нього на руках було тижня на два за мірками витрат звичайної японської сім'ї - так десь 500 доларів США.
Пробув він там мало не рік, пожив у Токіо,побував в багатьох місцях - часто їздив автостопом, ночував на лавках (мав спальник).
Також йому доволі допомагали місцеві люди, частину яких він знав ще до поїздки.
Цікавий досвід, хоча я би на таке, напевно, не наважився.

Трохи пізніше я випадково взнав, що автор довго вчив японську перед поїздкою.
Це тимчасово зменшило захоплення книгою, я її навіть кидав читати.
Ну, я би так не зміг поїхати навіть по Україні чи Білорусії.
Так що повернувся до книги.

Деякими цитами хочеться ділитися - настільки несподівано і цікаво.

От, наприклад, японці і США:

"Учні [школи англійської мови] зазвичай небагато знали про Польщу і Європу, чарувала їх скоріше Америка.
- Ах... - задумувалися в голос. - Дуже хотіли б туди поїхати. Нью Йорк, Бостон, Лос Анжелес. Простір. Свобода...
- Простір і свобода - повторював я.
- Так! - вскрикували. - Простір! Свобода!
- Але разом з ними ідуть відповідальність за себе самого, конкуренція і індивідуалізм - намагався я пояснити їм те, що відчув кілька років до того, в подорожі між східним і західним узбережжям. Враження однак моє було таке, що не зовсім розуміють що я маю на увазі. Важко конкурувати з міфами і уявленнями, особливо коли їх носії мають надцять років, а свідогляд їм формують засоби масової інформації. Лише власний досвід може його змінити."

Щось на зразок передвзятості, що доволі часто неусвідомлено можна зустріти в Україні. Я теж мав досвід знаходити розбіжності між дійсністю і моїми про неї уявленнями.

Це перша книга, на якій я почав писати сам - підкреслював цитати, писав коментарі.
Відчував при цьому сором.
Але сама по собі книга не дуже цінна, гроші я за неї заплатив (десь в районі 30-35 злотих).
Навряд чи хтось її окрім мене буде читати.
Такий собі пережиток радянського "дефіцитного" досвіду під час формування особистості.

У автора є повний тезка - ім'я теж збігається, який теж пожив в Америці, теж має написані книги.
А ще у того ж автора (не однофамільця) є книга про подорож по Транссибірській залізно-дорожній магістралі: "Transsyberyjska. Drogą żelazną przez Rosję i dalej" - колись і цю книгу прочитаю.

Безвізовий режим з Євросоюзом

Навіяло останніми новинами

Звичайно, в цьому питанні у мене шкурний інтерес - хочу, щоб рідні могли без додаткових зусиль їздити в гості.
Звичайно, я скептично ставлюся до голосних слів про цей безвізовий режим. Особливо зараз, в тому положенні, в якому Україна.
Вже декілька років тривають ці ігри.
Але, чим Україна гірше Молдавії?

Я тут недавно прочитав цікаве інтерв"ю бізнесмена британського походження, який Польщу знає і інвестує років так більше двадцяти.
Його питають: який був переломний момент в історії країни?
І він відповідає - звичайно, вступ до ЄС. Спочатку зв"язана з цим ліквідація віз, потім полегшення працевлаштування в інших країнах, і зникнення бар"єрів завдяки Шенгенській зоні.

В мене вже десь рік висить питання: чому і як Польща вийшла так вперед? Були ж часи, коли українцям жилося краще, або порівняно так само, як і полякам.
Роззираюся навколо, і не можу збагнути - де ж той титан Прометей, який витяг з пострадянського болота цілу країну?
Я не бачу навколо надриву БАМівських перегонів і людей-звитяжців на полі трудових перемог.
Люди просто працюють, деколи навіть менше і повільніше, ніж в Україні.

Я, звичайно, підозрював.
І ось наштовхнувся на думку анлійця, який Польщу знає вже давно.

Крім того, Польща не єдина увійшла в ЄС - навколо багато держав.
Але чому її шлях не схожий на угорський, прибалтійський чи, прости Боже не до ночі, грецький?
Звідки стабільне зростання навіть під час кризи?
Можна ж було, просто набрати кредитів і розслабитися...

Так, дуже багато поляків просто виїхали з рідного краю з того часу - мільйони!
Але ж змінилося також життя і тих, хто залишився.
Не помітити позитивних змін в самій Польщі важко.
Я пам'ятаю часи, коли аеропорт в Катовіцах (хто знає де це саме на карті?) був кращий за Київський за рівнем.
Та й зараз є в мене сумніви що реконструкція в 2012-ому підняла Бориспільский аеропорт на висоти відповідні цінам в його ресторанах...

Мені здається, важко переоцінити ці не такі вже й давні події - недавно минуло 10 років як Польща в ЄС.
І англієць не говорить про уряд Туска, президенство Валенси, програму економіста Бальцеровича.
А просто, прости Боже, хочеться брудно вилаятися, - вступ до ЄС.

Я знаю, до ЄС дорога Україні ще як до неба.
Але разом з тим думаю, що не знайдеться політика чи політичної сили, які б самі змогли вивести Україну на "рівну дорогу".
Тільки люди, тільки самі для себе.
І не бачу як громадяни України зможуть знайти дорогу з того стану, в якому країна зараз, до рівня хоча б того, що називають "другим світом" - самі, без допомоги, без знань і досвіду, капіталів зовні.

І коли навіть потенційну можливість шляху, через який люди зможуть допомогти самі собі, без президентів, депутатів і міністрів,  -  перекривають ... мене охоплює лють безсилля.

Карта - не територія

Або іншими словами, дійсність ніколи не співпадає з тим, що ми про неї уявляємо.

За рік сидінь на форумах, блогах, у пошуці (гугла), фейсбуку, потім власної історії переїзду з України в Польщу я поступово вимальовував власну карту такого переїзду з мітками про те, про що треба подумати, підготувати, бути готовим.

Щось із власних дій було вдалим, щось виявилося не таким вже й страшним, інші речі здалися нелогічними або несподіваними.

Я рухався із точки, коли я майже нічого не знав про Польщу, і процедуру переїзду, і польської взагалі не розумів, далі до точки "знання", коли я вже міг щось порадити іншим.

Але наступною позицією після "порадника" - а я був в офісі в середині "хвилі релокації" і мав можливість допомогти словом колегам, була не "експерт", а щось типу мудреця із ніцшеанської книги про Заратустру. Ну, той, що в самому початку шляху Заратустри, який казав про те, що людям не треба щось давати, а навпаки забирати.

Я відповідаю на прямі питання, і ділюся власним досвідом.

Але доволі скупо, і намагаюся підкреслювати обмеженість цієї інформації.

Все це через те, що я бачив на власному досвіді як поради, основані на моєму досвіді, мало допомагали іншим. При цьому мені би така порада абсолютно придалася, і я був цілком щирий.

Мені взагалі здається, що переїзд - це такий квест, коли кожному гравцеві генерується власна карта території і завдань - якщо говорити термінами ролевих ігор.

Тому поради, навіть якщо завдання може і називається так само, можуть не спрацювати.

В ключових точках сидять живі люди, які різні і діють по-різному, відповідно до власних уявлень про територію, на основі власної карти.

Тому поради, статті, відео і відповіді на питання часто-густо не тільки не допомагають, а можуть нашкодити.

Нагадую: відповідальність за рішення і дії лежить на самому мігрантові.
Цього простого факту не поміняють ні гроші, ні обіцянки.